1. Не перекладайте відповідальність за виховання дитини на державу, школу чи комп’ютер!
2. Формуйте загальну культуру, яка б відповідала загальнолюдським цінностям, стандартам толерантної поведінки. Подавайте власний приклад (батьки і вихователі) толерантної поведінки, оскільки найбільш схильними до проявів насилля є люди, які в дитинстві зазнали жорстокість та інші види дискримінації.
3. Створюйте умови для соціалізації дитини в реальному житті, через гуртки, заняття спортом, участі в громадських організаціях, руху волонтерів. Спільна позитивна діяльність, співтворчість найбільш ефективно впливає на соціалізацію.
4. Вчіться разом з дитиною користуватися новими медіа. Вини є цінним джерелом інформації. Головне дати зрозуміти, що нові медіа – засіб отримання інформації і професійного росту, розширення можливостей конструктивної реалізації, а не самоціль. Інтернет – не ціль, а метод досягнення певних поставлених, сформульованих цілей та завдань.
5. Перш, ніж входити в мережу потрібно сформулювати для себе мету і триматися в рамках завдань. Оскільки дітям важко утримувати увагу, то потрібно допомогти виробити певні навики, певний час разом користуватися НМ, показуючи, що «Я довіряю тобі». Обговорювати не тільки позитивну інформацію, а й негативну, не боятися відвертих розмов, визнавати більші можливості оволодіння НМ молодими людьми, вчитися у них.
6. Навчити дитину організовувати дозвілля. Людина часто йде в соціальну мережу, або користується новими медіа тому що нічим зайнятися. Якщо батьки проводять дозвілля лише пасивно переглядаючи ТВ, то важко очікувати від дитини іншого. Гра в ігри, безцільне блукання по мережі часто створює лише ілюзію активного життя.
7. Пояснюйте, що надмірне захоплення новими медіа зменшує час на спілкування в реальному житті. Нові медіа вимагають додаткового часу, що зменшує можливості соціальних контактів в реальному житті, впливає на стан здоров’я (відсутність свіжого повітря, зменшення часу на сон, порушення режиму дня).
8. Якщо дитина в житті не може знайти друзів, то в соціальній мережі легше може знайти друзів або знайомих по інтересам. Одночасно батьки мають спостерігати чи не зменшується кількість контактів дитини в реальному житті, чи не пропускає школу, чи є обов’язки по дому, інша соціально-активна діяльність в реальному житті.
9. Слідкуйте, щоб захоплення новими медіа не пе5ретворилося в залежність, коли людина втрачає владу над собою (т.зв. нехімічні залежності).
10. Зацікавте дитину в можливостях творення власних ідей через нові медіа. Показуйте дітям цікаві інтерактивні можливості нових медіа у відповідності до інтересів дитини (а не батьків), щоб дитина була не тільки споживачем медіа продукції, а й її творцем. Навчіть дитину відсіювати інформаційне сміття.

БАТЬКІВСЬКІ ПОМИЛКИ НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ !

Батьківські лінощі

     Вони виявляються в недостатньому догляді за дитиною, непослідовністю у вимогах, у стилі виховання, у небажанні відволікатися від своїх справ та захоплень навіть тоді, коли дитина потребує їхньої допомоги.
 

Нескромність, хвалькуватість батьків.

       Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати, як вона декламує, читає, співає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину займатися тим, чим хотілося займатися у дитинстві їм самим, навіть якщо у неї до такого виду діяльності немає справжніх здібностей або справжнього інтересу.
 

Невиправдана принциповість.

       Виявляється у хибному уявленні батьків про те, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їх вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею тощо.
 

Егоїзм.

     Він виявляється в кількох варіаціях:
1. батьки - власники. Вони надмірно опікують дитину і постійно нав’язують свою волю, за неї вирішують, що їй цікаво та потрібно, а що - ні;
2. мати – «квочка». Вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що не така як усі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабша за своїх ровесників). Такий тип материнської поведінки нерідко виникає , коли дитина єдина або народилася пізно, коли перенесла якусь операцію чи мала травму, якщо часто хворіє або за інших подібних обставин. В основі такої поведінки матері тривожний тип її нервової системи;
3. безвідповідальність, безтурботність. Як правило, такі батьки переконані, що з дитиною нічого не трапиться. У час дозвілля вони майже повністю залишають її без нагляду, дозволяють самостійно гратися на вулиці, дозволяють вступати в різні контакти з незнайомими людьми, не замислюючись над тим, що вони можуть бути для неї джерелом небезпеки. Деякі з них переконані, що саме в такий спосіб виховують у дитини самостійність;
4. самоствердження за рахунок дитини. У таких випадках ігнорується право дитини на індивідуальність, гідність, визнання і спробу захисту. Цим користуються ті батьки, кому складно реалізувати себе у зовнішньому оточенні. Причиною такої батьківської помилки може бути також нерозуміння помилок дитини, які є природними для її віку і пояснюються відсутністю знань, умінь, навичок, досвіду. Демонстрація батьківської зверхності нерідко має форми посиленого тиску на дитину і її фізичного покарання або постійного словесного акцентування на недоліках і невмілостях.

Нав’язування дитині інших ролей.

       Наприклад, вундеркінду, юного таланту, лідера, малої слухняної дитини тощо, які часто не відповідають темпераменту дитини або її здібностям, призводять до того, що вона не може впоратися з визначеною для нею роллю, чим викликає обурення у батьків. У самої ж дитини з’являються розчарування та зневіра або активний протест проти насилля над її природою.
 

Негативне оцінювання дитини.

       З’являється в результаті небажання батьків обтяжувати себе аналізом поведінки дитини та пошуком причин негативного. Цьому сприяє також націленість на виховання як жорстку взаємодію з дитиною – необхідність робити зауваження, засуджувати, упереджувати. В ньому виявляється певний егоцентризм батьків, прагнення зняти з себе відповідальність за вчинки дітей, уражене батьківське «Я». Невідповідність вчинків і слів дитини їхнім поглядам чи намірам дратують, викликають несправедливе почуття злості, бажання покарати. Очікування батьків, що кожна їх дія викличе лише однозначну реакцію, не виправдовуються і, як свідчить життя, це часто призводить до того, що або притуплюється чутливість дитини до такого педагогічного впливу, або, навпаки, вона загострюється, і дитина буде підозрювати чи знаходити для себе образу навіть у нормальному тоні й стилі спілкування.
 

Обмеження способу включення дитини в життя сім’ї.

      Виявляється в обмеженні участі дитини у домашніх справах, що призводить до невміння дитини обслуговувати себе, лінощів взагалі і певного інфантилізму в характері.
 

Маніпуляції і маніпулювання.

      Як правило, виникають у результаті примусового обмеження спілкування з якоюсь корисливою метою, наприклад: бажанням відпочити, примусити беззаперечно підкоритися, уникнути виконання доручення, відповідальності, наполягти на своєму тощо. В сімейному спілкуванні вправними маніпуляторами бувають як батьки, так і діти. Діти часто хитрують перед батьками, граючи роль безпомічних, якщо не хочуть чогось робити. Прийомами маніпулювання виступають при соромлення, погрози, розчулення, залякування, нав’язування уявлень та своєї волі іншому.
 

Маятникове виховання.

    Характеризується непослідовністю у вимогах батьків та полярними реакціями (покарання чи заохочення) на одній й ті ж вчинки дитини, залежно від настрою і вільного часу. Позбавляє дитину стійких орієнтирів поведінки і формує у неї риси пристосуванця.

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.
2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.
3. Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.
4. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.
5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.
6. Якщо матеріал, який подавали на уроці, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.
7. Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.
8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.
9. Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.
10. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначи­ти, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.
11. Прибери зі столу все зайве - те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.
12. Між уроками роби перерви.
13. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.
14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.
15. Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.
16. Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.
17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.
18. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.
19. Готуючись до усних уроків, викорис­товуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.
20. Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами1. За даними психологів США, такий метод дає змогу зосере­дити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.
21. Складай план усної відповіді.
22. Перевіряй себе.

Крок 1
Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.
Крок 2
Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.
Крок 3
Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.
Крок 4
Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.
Крок 5
Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.
Крок 6
Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.
Крок 7
Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.
Крок 8
Дізнайся в міському (районному) та обласному центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.
Крок 9
Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог. Якщо вони, в основному, співпадають, або є можливість їх подальшого розвитку, тоді ти на правильному шляху. Якщо вони частково не співпадають, тоді з’ясуй, у чому причина, та розроби план самовиховання і саморозвитку необхідних для цієї професії якостей. Якщо вони, на твій погляд, повністю не співпадають, тоді тобі необхідно порадитись зі спеціалістом-психологом або професійним консультантом. Враховуючи його поради, відкоригуй подальший план своїх дій.
Крок 10
Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.
Крок 11
Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.
Крок 12
Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.
Зробивши остаточний вибір, розроби план самопідготовки до зустрічі з майбутньою професією, включаючи вибір навчального закладу. Не відступай перед труднощами, будь наполегливий у досягненні поставленої мети.

Бажаємо успіхів!

Якщо корабель не знає, до якого причалу він тримає курс, то ніякий вітер не буде йому супутнім.
(Сенека)

Життя постійно ставить нас перед вибором. У дитинстві з багатьох іграшок вибираємо найулюбленішу, у школі віддаємо перевагу найцікавішим, на наш погляд, предметам… Обираємо товаришів, друзів, коханих.
Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати.
Адже всім хочеться не лише заробляти гроші, але й реалізувати свій потенціал та отримувати справжнє задоволення від своєї діяльності.
Як не помилитися у виборі своєї дороги, свого майбутнього, щоб бути щасливим у праці.

Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.

 

Хочу:   бажання, цікавість, прагнення;
Можу:  здібності, таланти, стан здоров'я;
Треба:  стан ринку праці, соціально-економічні проблеми в регіоні