БАТЬКІВСЬКІ ПОМИЛКИ НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ !

Батьківські лінощі

     Вони виявляються в недостатньому догляді за дитиною, непослідовністю у вимогах, у стилі виховання, у небажанні відволікатися від своїх справ та захоплень навіть тоді, коли дитина потребує їхньої допомоги.
 

Нескромність, хвалькуватість батьків.

       Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати, як вона декламує, читає, співає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину займатися тим, чим хотілося займатися у дитинстві їм самим, навіть якщо у неї до такого виду діяльності немає справжніх здібностей або справжнього інтересу.
 

Невиправдана принциповість.

       Виявляється у хибному уявленні батьків про те, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їх вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею тощо.
 

Егоїзм.

     Він виявляється в кількох варіаціях:
1. батьки - власники. Вони надмірно опікують дитину і постійно нав’язують свою волю, за неї вирішують, що їй цікаво та потрібно, а що - ні;
2. мати – «квочка». Вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що не така як усі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабша за своїх ровесників). Такий тип материнської поведінки нерідко виникає , коли дитина єдина або народилася пізно, коли перенесла якусь операцію чи мала травму, якщо часто хворіє або за інших подібних обставин. В основі такої поведінки матері тривожний тип її нервової системи;
3. безвідповідальність, безтурботність. Як правило, такі батьки переконані, що з дитиною нічого не трапиться. У час дозвілля вони майже повністю залишають її без нагляду, дозволяють самостійно гратися на вулиці, дозволяють вступати в різні контакти з незнайомими людьми, не замислюючись над тим, що вони можуть бути для неї джерелом небезпеки. Деякі з них переконані, що саме в такий спосіб виховують у дитини самостійність;
4. самоствердження за рахунок дитини. У таких випадках ігнорується право дитини на індивідуальність, гідність, визнання і спробу захисту. Цим користуються ті батьки, кому складно реалізувати себе у зовнішньому оточенні. Причиною такої батьківської помилки може бути також нерозуміння помилок дитини, які є природними для її віку і пояснюються відсутністю знань, умінь, навичок, досвіду. Демонстрація батьківської зверхності нерідко має форми посиленого тиску на дитину і її фізичного покарання або постійного словесного акцентування на недоліках і невмілостях.

Нав’язування дитині інших ролей.

       Наприклад, вундеркінду, юного таланту, лідера, малої слухняної дитини тощо, які часто не відповідають темпераменту дитини або її здібностям, призводять до того, що вона не може впоратися з визначеною для нею роллю, чим викликає обурення у батьків. У самої ж дитини з’являються розчарування та зневіра або активний протест проти насилля над її природою.
 

Негативне оцінювання дитини.

       З’являється в результаті небажання батьків обтяжувати себе аналізом поведінки дитини та пошуком причин негативного. Цьому сприяє також націленість на виховання як жорстку взаємодію з дитиною – необхідність робити зауваження, засуджувати, упереджувати. В ньому виявляється певний егоцентризм батьків, прагнення зняти з себе відповідальність за вчинки дітей, уражене батьківське «Я». Невідповідність вчинків і слів дитини їхнім поглядам чи намірам дратують, викликають несправедливе почуття злості, бажання покарати. Очікування батьків, що кожна їх дія викличе лише однозначну реакцію, не виправдовуються і, як свідчить життя, це часто призводить до того, що або притуплюється чутливість дитини до такого педагогічного впливу, або, навпаки, вона загострюється, і дитина буде підозрювати чи знаходити для себе образу навіть у нормальному тоні й стилі спілкування.
 

Обмеження способу включення дитини в життя сім’ї.

      Виявляється в обмеженні участі дитини у домашніх справах, що призводить до невміння дитини обслуговувати себе, лінощів взагалі і певного інфантилізму в характері.
 

Маніпуляції і маніпулювання.

      Як правило, виникають у результаті примусового обмеження спілкування з якоюсь корисливою метою, наприклад: бажанням відпочити, примусити беззаперечно підкоритися, уникнути виконання доручення, відповідальності, наполягти на своєму тощо. В сімейному спілкуванні вправними маніпуляторами бувають як батьки, так і діти. Діти часто хитрують перед батьками, граючи роль безпомічних, якщо не хочуть чогось робити. Прийомами маніпулювання виступають при соромлення, погрози, розчулення, залякування, нав’язування уявлень та своєї волі іншому.
 

Маятникове виховання.

    Характеризується непослідовністю у вимогах батьків та полярними реакціями (покарання чи заохочення) на одній й ті ж вчинки дитини, залежно від настрою і вільного часу. Позбавляє дитину стійких орієнтирів поведінки і формує у неї риси пристосуванця.