Роль членів родини у сімейному вихованні
Відповідальність батьків за виховання дитини

Відповідальність за виховання дітей на батьків покладена юридично.
Правовідносини батьків та дітей обумовлюються міжнародними документами. Зокрема, Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах (Міжнародна угода від 22 січня 1993 р., ратифікована Законом від 10 листопада 1994 року), Конвенція про права дитини, Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях (прийнята Генеральною Асамблеєю 3 грудня 1986 р).
Конвенція про права дитини у ст 7 визначає за дитиною право знати своїх батьків і право на їх піклування. Водночас у ст 18 визнається необхідність того, “щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найвищі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.”
Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях (прийнята Генеральною Асамблеєю 3 грудня 1986 р): ст. 3: “Турбота про дитину лежить насамперед на її власних батьках”.
Конституція України, ст. 51: Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сімейний кодекс України у розділі ІІІ визначає права та обов’язки матері, батька і дитини. Ст. 121: Права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому порядку.
Ст. 141 визначає рівні права та обов’язки батька і матері щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Першим обов’язком батьків є обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку.
Ст. 150 визначає обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Серед них:
1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов’язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Ст. 151 обумовлює права батьків щодо виховання дитини:
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Ст. 152 гарантує забезпечення права дитини на належне батьківське виховання.
Закон України “Про охорону дитинства” (від 26.04.01) у ст. 12 визначено права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини.
Крім законодавчих зобов’язань батьки мають і зобов’язання народні. Певні обов’язки накладають й релігійні вірування. Зокрема:
1. Батьки зобов’язані вибрати для дитини добре християнське ім’я (не дід і не баба):
А) якщо дитина народилась в день великого урочистого християнського свята або в ніч перед ним, то слід вважати, що Бог вже вибрав ім’я для вашої дитини;
Б) не можна давати дитині імена дітей, котрі у вашій родині померли малолітніми: Богу не угодне це ім’я у вашій родині;
В) не можна називати дітей на честь когось з близьких родичів (діда, баби тощо); дитині можна давати тільки імена святих, хоча вони не мають збігатися з іменами родичів (є небезпека, що гріхи родичів буде спокутувати ваша дитина).
2. Тато зобов’язаний зареєструвати дитину в органах громадянського стану протягом 1 місяця. (Це обумовлено і у Ст. 144 Сімейного кодексу. Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.).
3. Рідні батьки повинні дбати про добре християнське виховання своєї дитини, адже це їхній головний християнський обов’язок.
Народ засуджує тих, хто не виконує своїх батьківських обов’язків. Народна педагогіка вимагає, щоб дітей спільно виховували батько з матір’ю.
Функції членів родини щодо виховання дитини
Дитина для мами. У результаті досліджень виявлено наступні мотиви народження дітей:
– досягнення бажаного соціального і вікового статусу (доросла, самостійна, займаю певне становище у суспільстві, маю право на відповідне ставлення до себе в сім’ї та суспільстві);
– задоволення моделі повноцінного життя (повинен і може мати певні речі, без яких життя не повне, не таке, як у інших);
– прагнення продовжити себе, свій рід (залишити щось, що буде забезпечувати своє продовження);
– реалізація своїх можливостей (виховати, передати знання, життєвий досвід);
– компенсація своїх життєвих проблем (щоб була кращою за мене, отримала те, що не отримала я);
– вирішення своїх життєвих проблем (укладення або зміцнення шлюбу, доказ у здатності народити і бути матір’ю, спастись від самотності, отримати поміч у старості;
– любов до дітей (найскладніший мотив, у якому поєднується задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до її внутрішнього світу, вміння і бажання сприяти розвитку її індивідуальності та усвідомлення того, що дитина стане самостійною, не моєю, буде любити інших, т.д.);
В реальності присутня більшість з цих мотивів, але кожного разу у різній пропорції і у різному спів підпорядкуванні. Під час вагітності, після народження дитини, у процесі її дорослішання, їх співвідношення можуть змінюватися (з’являтися – зникати). Різні обставини і впливи створюють індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної жінки.
Дитина для тата. Дослідження свідчать, що для батька дитина, в першу чергу, його продовжувач, його друге “Я”, причому бажане (таке, яким би хотів бути у своїх очах). Тут же наявні мотиви компенсації (те, чого мені не вистарчало в дитинстві), та реалізації себе як захисника, батька, вихователя. Важливий також мотив продовження роду та потреби передати свої знання і вміння дитині. Зокрема, до народження дитини батьки менш схильні бачити у ній щось самостійне, унікальне і прагнути саме це в дитині підтримувати. Як результат – більша вимогливість батьків, вища і жорсткіша “планка досягнень”. Це особливо виражено у ставленні до сина, ніж до доньки, хоча основні тенденції зберігаються. Після народження дитини батьки можуть вносити корективи у свої установки, починають вбачати індивідуальні особливості і приймати дитину не тільки як свого продовжувача, але і як самостійну особистість. До речі, це краще виходить стосовно дівчаток.
Мама для дитини. Функції матері стосовно дитини:
Засіб та спосіб побудови себе та уявлень про світ (до народження, перші місяці, роки – мати для дитини її світ, її Вселенна. З цього матеріалу дитина будує себе і весь світ. У психології це робоча модель “Я-Світ”. Мати виступає джерелом задоволення потреб дитини, уявлень про себе – до трьох років, свого самоусвідомлення. У окремих випадках – до кінця дитинства і навіть юності (статева роль, вміння ставитися до успіху та невдачі).