Якщо батьки розлучилися…

1. Частіше ставте собі запитання: чи добре моїй дитині зі мною?
2. Психологічний момент розлучення – момент повідомлення про нього.  Своєчасне, правдиве інформування сина чи доньку про те, що батьки вже не житимуть разом. Подумайте, як би ви почувалися, коли б людина, яку ви любите, пропала, і ви не знали, де вона. Приховувати факт розлучення набагато небезпечніше, ніж сказати правду.
3. Частіше розмовляйте з дитиною і в доступній формі поясніть причини розлучення та запевніть, що тато і мама люблять її, як і раніше. Адже любов батьків до дитини не залежить  від  обставин.
4. Реакція дитини на повідомлення про розлучення батьків залежить від індивідуальності самої дитини, тому важливо в цей період правильно реагувати на хвилювання малюка, щоб своєчасно надати йому психологічну допомогу.
5. Щиро розмовляючи з дитиною, ви надаєте їй можливість відкрито проявляти свої почуття.
 6.Дитина ні в якому разі не повинна почуватися винною в розлученні батьків. Не можна казати: „ Ти погано поводився, тому батько пішов від нас!” Такі звинувачення спустошливі для дітей. Відчуття провини зумовлює формування почуття власної неповноцінності, особливо воно підсилюється тим, що значна частина сварок батьків до розлучення точилася навколо питань виховання, а отже, оберталася навколо дитини.
7. Почуття захищеності мають підкріплювати і батько, і мати.
8. Не створюйте коаліцій : ваша дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити вас обох!
9. Щодо проблем, пов’язаних з вихованням дитини, то батьки, навіть після розлучення мають зійтися на одній системі цінностей, в якій збережуться цінності родин, в яких виховувалися самі чоловік і жінка.
10. Якщо діти живуть з одним із батьків( після розлучення), пам’ятайте –вони просто живуть, ви не можете забрати їх у іншого члена подружжя. Діти належать завжди обом батькам. Тому треба заздалегідь домовитись, з ким залишиться дитина після розлучення. Мати і батько повинні показати дитині своєю поведінкою, що вони залишаються її батьками, навіть, якщо подружжя і розпалося.

Профілактика виникнення страхів у дітей

1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування з сином чи донькою віч-на-віч , дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.
  
2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.
  
3. Повідомляючи дитині про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м’яко , без примусу або тиску.
  
4. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання.
   
5. Не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.
  
6. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про свої власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли!
 
7. Навчаючи дитину писати, краще використовувати олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те, що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).
 
8. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи.
 
 9. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки діти ще не вміють розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує!
 
    Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять.

Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою.

1. Не перекладайте відповідальність за виховання дитини на державу, школу чи комп’ютер!
2. Формуйте загальну культуру, яка б відповідала загальнолюдським цінностям, стандартам толерантної поведінки. Подавайте власний приклад (батьки і вихователі) толерантної поведінки, оскільки найбільш схильними до проявів насилля є люди, які в дитинстві зазнали жорстокість та інші види дискримінації.
3. Створюйте умови для соціалізації дитини в реальному житті, через гуртки, заняття спортом, участі в громадських організаціях, руху волонтерів. Спільна позитивна діяльність, співтворчість найбільш ефективно впливає на соціалізацію.
4. Вчіться разом з дитиною користуватися новими медіа. Вини є цінним джерелом інформації. Головне дати зрозуміти, що нові медіа – засіб отримання інформації і професійного росту, розширення можливостей конструктивної реалізації, а не самоціль. Інтернет – не ціль, а метод досягнення певних поставлених, сформульованих цілей та завдань.
5. Перш, ніж входити в мережу потрібно сформулювати для себе мету і триматися в рамках завдань. Оскільки дітям важко утримувати увагу, то потрібно допомогти виробити певні навики, певний час разом користуватися НМ, показуючи, що «Я довіряю тобі». Обговорювати не тільки позитивну інформацію, а й негативну, не боятися відвертих розмов, визнавати більші можливості оволодіння НМ молодими людьми, вчитися у них.
6. Навчити дитину організовувати дозвілля. Людина часто йде в соціальну мережу, або користується новими медіа тому що нічим зайнятися. Якщо батьки проводять дозвілля лише пасивно переглядаючи ТВ, то важко очікувати від дитини іншого. Гра в ігри, безцільне блукання по мережі часто створює лише ілюзію активного життя.
7. Пояснюйте, що надмірне захоплення новими медіа зменшує час на спілкування в реальному житті. Нові медіа вимагають додаткового часу, що зменшує можливості соціальних контактів в реальному житті, впливає на стан здоров’я (відсутність свіжого повітря, зменшення часу на сон, порушення режиму дня).
8. Якщо дитина в житті не може знайти друзів, то в соціальній мережі легше може знайти друзів або знайомих по інтересам. Одночасно батьки мають спостерігати чи не зменшується кількість контактів дитини в реальному житті, чи не пропускає школу, чи є обов’язки по дому, інша соціально-активна діяльність в реальному житті.
9. Слідкуйте, щоб захоплення новими медіа не пе5ретворилося в залежність, коли людина втрачає владу над собою (т.зв. нехімічні залежності).
10. Зацікавте дитину в можливостях творення власних ідей через нові медіа. Показуйте дітям цікаві інтерактивні можливості нових медіа у відповідності до інтересів дитини (а не батьків), щоб дитина була не тільки споживачем медіа продукції, а й її творцем. Навчіть дитину відсіювати інформаційне сміття.

БАТЬКІВСЬКІ ПОМИЛКИ НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНІ У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ !

Батьківські лінощі

     Вони виявляються в недостатньому догляді за дитиною, непослідовністю у вимогах, у стилі виховання, у небажанні відволікатися від своїх справ та захоплень навіть тоді, коли дитина потребує їхньої допомоги.
 

Нескромність, хвалькуватість батьків.

       Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати, як вона декламує, читає, співає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину займатися тим, чим хотілося займатися у дитинстві їм самим, навіть якщо у неї до такого виду діяльності немає справжніх здібностей або справжнього інтересу.
 

Невиправдана принциповість.

       Виявляється у хибному уявленні батьків про те, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їх вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею тощо.
 

Егоїзм.

     Він виявляється в кількох варіаціях:
1. батьки - власники. Вони надмірно опікують дитину і постійно нав’язують свою волю, за неї вирішують, що їй цікаво та потрібно, а що - ні;
2. мати – «квочка». Вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що не така як усі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабша за своїх ровесників). Такий тип материнської поведінки нерідко виникає , коли дитина єдина або народилася пізно, коли перенесла якусь операцію чи мала травму, якщо часто хворіє або за інших подібних обставин. В основі такої поведінки матері тривожний тип її нервової системи;
3. безвідповідальність, безтурботність. Як правило, такі батьки переконані, що з дитиною нічого не трапиться. У час дозвілля вони майже повністю залишають її без нагляду, дозволяють самостійно гратися на вулиці, дозволяють вступати в різні контакти з незнайомими людьми, не замислюючись над тим, що вони можуть бути для неї джерелом небезпеки. Деякі з них переконані, що саме в такий спосіб виховують у дитини самостійність;
4. самоствердження за рахунок дитини. У таких випадках ігнорується право дитини на індивідуальність, гідність, визнання і спробу захисту. Цим користуються ті батьки, кому складно реалізувати себе у зовнішньому оточенні. Причиною такої батьківської помилки може бути також нерозуміння помилок дитини, які є природними для її віку і пояснюються відсутністю знань, умінь, навичок, досвіду. Демонстрація батьківської зверхності нерідко має форми посиленого тиску на дитину і її фізичного покарання або постійного словесного акцентування на недоліках і невмілостях.

Нав’язування дитині інших ролей.

       Наприклад, вундеркінду, юного таланту, лідера, малої слухняної дитини тощо, які часто не відповідають темпераменту дитини або її здібностям, призводять до того, що вона не може впоратися з визначеною для нею роллю, чим викликає обурення у батьків. У самої ж дитини з’являються розчарування та зневіра або активний протест проти насилля над її природою.
 

Негативне оцінювання дитини.

       З’являється в результаті небажання батьків обтяжувати себе аналізом поведінки дитини та пошуком причин негативного. Цьому сприяє також націленість на виховання як жорстку взаємодію з дитиною – необхідність робити зауваження, засуджувати, упереджувати. В ньому виявляється певний егоцентризм батьків, прагнення зняти з себе відповідальність за вчинки дітей, уражене батьківське «Я». Невідповідність вчинків і слів дитини їхнім поглядам чи намірам дратують, викликають несправедливе почуття злості, бажання покарати. Очікування батьків, що кожна їх дія викличе лише однозначну реакцію, не виправдовуються і, як свідчить життя, це часто призводить до того, що або притуплюється чутливість дитини до такого педагогічного впливу, або, навпаки, вона загострюється, і дитина буде підозрювати чи знаходити для себе образу навіть у нормальному тоні й стилі спілкування.
 

Обмеження способу включення дитини в життя сім’ї.

      Виявляється в обмеженні участі дитини у домашніх справах, що призводить до невміння дитини обслуговувати себе, лінощів взагалі і певного інфантилізму в характері.
 

Маніпуляції і маніпулювання.

      Як правило, виникають у результаті примусового обмеження спілкування з якоюсь корисливою метою, наприклад: бажанням відпочити, примусити беззаперечно підкоритися, уникнути виконання доручення, відповідальності, наполягти на своєму тощо. В сімейному спілкуванні вправними маніпуляторами бувають як батьки, так і діти. Діти часто хитрують перед батьками, граючи роль безпомічних, якщо не хочуть чогось робити. Прийомами маніпулювання виступають при соромлення, погрози, розчулення, залякування, нав’язування уявлень та своєї волі іншому.
 

Маятникове виховання.

    Характеризується непослідовністю у вимогах батьків та полярними реакціями (покарання чи заохочення) на одній й ті ж вчинки дитини, залежно від настрою і вільного часу. Позбавляє дитину стійких орієнтирів поведінки і формує у неї риси пристосуванця.