Прозорість та відкритість діяльності закладу
Расписание звонков
Сейчас
15:28:24
1 Июня
Понедельник
2020

Запорізька спеціалізована школа фізичної культури І-ІІІ ступенів № 18 оголошує НАБІР учнів до 1-их класів на 2020-2021 навчальний рік.


Сьогодні СШФК № 18- це:



  • П’ятиденний навчальний тиждень.

  • Наявність груп продовженого дня у 1-6 класах.

  • Обов’язкове заняття спортом у режимі навчального дня школи.

  • Профільні види спорту: плавання, стрибки у воду,гімнастика, тхеквондо.

  • Психологічна та логопедична служби.


ТЕЛЕФОН ДЛЯ ДОВІДКИ

(061) 286-23-37

Хитов: 786901 / 1231
Правові документи
Правові документи
:img:

Ульяненко Костянтин Володимирович


Інспектор молодіжної превенції Шевченківського відділення поліції Головного Управління Національної Поліції в Запорізькій області.

Подробнее
КОНВЕНЦІЯ
про права дитини


:img:
(20 листопада 1989 року)
(редакція зі змінами,схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН
від 21 грудня 1995 року)

{Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 }
{Додатково див. Факультативний протокол від 01.01.2000}
{Додатково див. Статус Конвенції}

Офіційний переклад

Преамбула Держави-учасниці цієї Конвенції, вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі, беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі, визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини, нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу, впевнені в тому, що сім’ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства, визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності, беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження", посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів, визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги, враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини, визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодились про нижченаведене:

Частина I

Стаття 1


Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття 3

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Стаття 5

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 9

1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-учасницею, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 10

1. Відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 заява дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї повинна розглядатися Державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. 3 цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Стаття 11

1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють укладанню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.

Стаття 12

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13

1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

2. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб; або

b) для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), або здоров'я, або моралі населення.

Стаття 14

1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.

2. Держави-учасниці поважають права та обов'язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються.

3. Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15

1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.

2. Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону та необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку (order public), охорони здоров'я і моралі населення або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Стаття 17

Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. 3 цією метою Держави-учасниці:

а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному відношеннях та в дусі статті 29;

b) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну та поширення такої інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних, національних і міжнародних джерел;

с) сприяють виданню і розповсюдженню дитячої літератури;

d) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або до корінного населення;

е) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 і 18.

Стаття 18

1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

2. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.

3. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.

2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання, "кафала" за ісламським правом, усиновлення або, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми. Під час розгляду варіантів зміни необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову.

Стаття 21

Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони:

а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволяли лише компетентні власті, які визначають згідно з застосовуваними законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірна, що усиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;

b) визначають, що усиновлення в іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або усиновлення, і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим;

с) забезпечують, щоб у випадку усиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі самі гарантії і норми, які застосовуються щодо усиновлення всередині країни;

d) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадку усиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод, пов'язаних з цією особою;

е) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод та намагаються на цій підставі забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювали компетентні власті чи органи.

Стаття 22

1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, щоб забезпечити дитині, яка бажає одержати статус біженця або яка вважається біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або внутрішнім правом і процедурами, як тій, що супроводжується, так і тій, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу в користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та інших міжнародних документах з прав людини або гуманітарних документах, учасницями яких є зазначені держави.

2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об'єднаних Націй та інших компетентних міжурядових або неурядових організацій, що співпрацюють з Організацією Об'єднаних Націй, щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги у пошуку батьків чи інших членів сім'ї будь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати інформацію, необхідну для її возз'єднання зі своєю сім'єю. В тих випадках, коли батьки або інші члени сім'ї не можуть бути знайдені, цій дитині надається такий самий захист, як і будь-якій іншій дитині, через якісь причини тимчасово або постійно позбавленій сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції.

Стаття 23

1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.

4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров'я, медичного, психологічного і функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим щоб дозволити Державам-учасницям покращити свої можливості і знання, і розширити свій досвід в цій галузі. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24

1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров'я.

2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема, вживають заходів щодо:

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

b) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги;

с) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в межах первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, поряд з іншим, застосування легкодоступної технології та надання достатньої кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

е) забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров'я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини і запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;

f) розробки превентивних заходів з охорони здоров'я, керівництва для батьків та навчання і послуг з планування сім'ї.

3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних і необхідних заходів з метою скасування традиційної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей.

4. Держави-учасниці зобов'язані сприяти міжнародному співробітництву і розвивати його з метою поступового досягнення повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В зв'язку з цим особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25

Держави-учасниці визнають права дитини, яка віддана компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов'язаних з таким піклуванням про дитину.

Стаття 26

1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.

2. Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.

Стаття 27

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

2. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, Держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей.

Стаття 28

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей;

е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво з питань, що стосуються освіти, зокрема, з метою сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання. В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29

1. Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;

b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;

с) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;

d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

е) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Стаття 30

У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.

Стаття 31

1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.

2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.

Стаття 32

1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

2. Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. 3 цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;

b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;

с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 34

Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності;

b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

Стаття 35

Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Стаття 36

Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Стаття 37

Держави-учасниці забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;

b) жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;

с) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;

d) кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Стаття 38

1. Держави-учасниці зобов'язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до них у випадку збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечувати їх додержання.

2. Держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб особи, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях.

3. Держави-учасниці утримуються від призову будь-якої особи, яка не досягла 15-річного віку, на службу до збройних сил. При вербуванні з числа осіб, які досягли 15-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років, Держави-учасниці прагнуть віддавати перевагу особам більш старшого віку.

4. Згідно з своїми зобов'язаннями за міжнародним гуманітарним правом, пов'язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, Держави-учасниці зобов'язані вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.

Стаття 39

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 40

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

2. 3 цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема, забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була звинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

b) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

i) презумпцію невинності, поки її вина не буде доведена згідно із законом;

ii) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;

iii) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

iv) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини; вивчення показань свідків звинувачення або самостійно, або за допомогою інших осіб та забезпечення рівноправної участі свідків захисту та вивчення їх свідчень;

v) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв'язку заходів;

vi) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

vii) повна повага її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

3. Держави-учасниці прагнуть сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звинувачуються чи визнаються винними в його порушенні, і зокрема:

а) встановленню мінімального віку, нижче якого діти вважаються нездатними порушити кримінальне законодавство;

b) у випадку необхідності і бажаності вжиттю заходів щодо поводження з такими дітьми без використання судового
Подробнее
:img: Правове виховання – це складова частина виховання в цілому. Але правове виховання впливає не тільки на свідомість, але і на відповідаючу сторону поведінки, формує переконаність у необхідності суворого додержання закону, прав і обов`язків.
Задачі правового виховання:
- Формування у кожного учня системи знань з питань основ держави і права.
- Прищеплення навичок право свідомої поведінки.
- Виховання нетерпимості до правопорушень.
Подробнее













Фото:serehovychivska.at.ua


1. Закон України "Про освіту"

2. Закон України "Про загальну середню освіту"

3. Закон України "Про охорону праці"

4. Кодекс законів України " Про працю"

5. Закон України

"Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"


6. Закон України "Про відпустки"

7. Закон України "Про оплату праці"


Проект


ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про освіту»

Освіта – основа інтелектуального, духовного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорука розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої суспільної цінності, розвиток її розумових і творчих здібностей, професійних знань і компетентностей, забезпечення її успішної соціалізації у мінливих соціальних умовах, сприяння розвитку особистостей, готових до свідомого суспільного вибору, діяльності в умовах громадянського суспільства заради примноження інтелектуального і культурного потенціалу Українського народу і забезпечення сталого людського розвитку в Україні.
Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також повноваження органів влади у сфері освіти і науки.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) автономія закладу освіти – право такого закладу на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності і відповідальності в прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що здійснюється в порядку та межах визначених законами України;
2) академічна свобода – самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів, та реалізується з урахуванням обмежень, установлених законами України;
3) безоплатна освіта – освіта, яка здобувається за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів згідно з законодавством;
4) дуальна форма освіти – форма здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, установах та організаціях для набуття професійної кваліфікації на основі відповідних договорів;
5) заклад освіти (навчальний заклад) – юридична особа публічного або приватного права, що здійснює освітню діяльність відповідно до своїх установчих документів та відповідної ліцензії;
6) здобувачі освіти – вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, які здобувають освіту у закладах освіти за будь-якими видом та формою здобуття освіти;
7) кваліфікація (освітня, професійна) – офіційний результат оцінювання, визнаний уповноваженою установою (органом), що підтверджує здобуття особою компетентностей (результатів навчання), і у встановлених законом випадках засвідчується відповідним документом;
8) компетентність – динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та/або подальшу навчальну діяльність;
9) навчання впродовж життя – будь-яке навчання, що здійснюється з метою удосконалення та здобуття нових компетентностей, необхідних для розвитку особистості, її продуктивної зайнятості;
10) освітня діяльність – діяльність юридичної або фізичної особи, метою якої є розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських і професійних компетентностей;
11) освітня програма – єдиний комплекс або послідовність освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення заздалегідь визначених результатів навчання протягом певного періоду часу;
12) особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка має порушення фізичного чи психічного розвитку, у тому числі особа з інвалідністю або інша особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою розвитку, навчання, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті суспільства;
13) результат навчання – знання, способи мислення, погляди, цінності, навички, уміння, інші особисті якості, які здатна продемонструвати особа після успішного завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів;
14) система освіти – сукупність суб’єктів освітньої діяльності (закладів освіти, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, основним завданням яких є забезпечення реалізації права людини на освіту в процесі здійснення освітньої діяльності) та органів управління освітою.

Стаття 2. Законодавство України про освіту
1. Законодавство України про освіту базується на Конституції України та складається з цього Закону, спеціальних законів у сфері освіти і науки, інших актів законодавства України та міжнародних договорів України.
2. Заклад освіти має право самостійно приймати рішення з питань в межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
3. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права людини на освіту, а також визначених законами автономії закладів освіти та академічних свобод учасників освітнього процесу.


Стаття 3. Право на освіту
1. Кожен має право на освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на рівність умов доступу до освіти та знань, право на безоплатну освіту у випадках, визначених Конституцією та законами України.
2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, стану здоров’я, громадянства, національності, ставлення до релігії, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
3. Реалізація права на освіту здійснюється через суб’єкти освітньої діяльності, а також шляхом здобуття інформальної та неформальної освіти.
4. Держава здійснює соціальний захист здобувачів освіти у випадках, визначених законодавством, а також сприяє забезпеченню рівного доступу до освіти осіб із соціально вразливих верств населення.
5. Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню їхніх потреб у сфері освіти.
6. Особа має право безоплатно здобути освіту на кожному рівні освіти один раз, крім випадків, визначених законами України. Особа, яка не завершила навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним рівнем професійної або вищої освіти, має право повторно здобувати освіту відповідного рівня за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовку фахівців у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. Іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.
8. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно із Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», має рівне з громадянами України право на освіту.
9. Будь-які обмеження права на освіту можуть бути визначені виключно законами України. Не вважається обмеженням права на освіту встановлення законом особливих критеріїв доступу до освіти, зумовлених специфікою освітніх програм.

Стаття 4. Забезпечення права на безоплатну освіту
1. Право на безоплатну освіту забезпечується:
для дошкільної та повної загальної середньої освіти – за рахунок формування та фінансового забезпечення мережі державних та комунальних закладів в обсязі, достатньому для забезпечення потреб в освіті усіх громадян України, іноземних громадяни та осіб без громадянства, які мешкають на території України;
для позашкільної, професійної та вищої освіти – за рахунок фінансування з державного та/або місцевих бюджетів закладів освіти в порядку, встановленому законодавством.



Стаття 5. Державна політика у сфері освіти
1. Освіта є головним державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і національно-культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в сталий розвиток суспільства.
2. Засади державної політики у сфері освіти визначаються Верховною Радою України.
3. Державна політика у сфері освіти формується і реалізується на основі наукових досліджень та порівнянь з урахуванням прогнозів, статистичних даних та індикаторів розвитку з метою забезпечення потреб людини, економіки та суспільства.

Стаття 6. Принципи та засади освітньої діяльності
Принципами та засадами освітньої діяльності є:
забезпечення якості освіти;
забезпечення рівного доступу до освіти;
реалізація права на освіту без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності;
науковий характер освіти;
єдність і наступність системи освіти;
прозорість і публічність прийняття та реалізації управлінських рішень;
відповідальність органів управління освітою та закладів освіти перед суспільством;
інституційне відокремлення здійснення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти;
інтеграція з ринком праці;
інтеграція з культурним розвитком;
свобода у виборі форм здобуття і видів освіти;
академічна доброчесність;
академічна свобода;
фінансова, академічна та адміністративна автономія закладів освіти у межах, визначених законами України;
гуманізм;
єдність навчання, виховання та розвитку;
невтручання політичних партій та релігійних організацій в освітній процес;
громадсько-державне управління;
державно-приватне партнерство;
сприяння навчанню впродовж життя;
інтеграція у міжнародний освітній та науковий простір.

Стаття 7. Мова освіти
1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.
2. Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти. Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп), що створюються відповідно до законодавства.
3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, у першу чергу - англійської мови, у державних і комунальних закладах освіти шляхом:
визначення у стандартах освіти обсягу та вимог до рівня володіння мовою міжнародного спілкування як складової переліку нормативних компетентностей на кожному рівні освіти;
забезпечення за кошти державного і місцевих бюджетів оволодіння та підвищення рівня володіння мовою міжнародного спілкування для педагогічних і науково-педагогічних працівників;
використання мови міжнародного спілкування в освітньому процесі.
4. Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес кількома мовами (державною мовою, мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.
5. Особливості застосування мов навчання на кожному рівні освіти визначаються спеціальними законами.

РОЗДІЛ IІ
СТРУКТУРА ОСВІТИ

Стаття 8. Структура та рівні освіти
1. Складовими структури освіти є:
дошкільна освіта;
повна загальна середня освіта;
позашкільна освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
вища освіта;
післядипломна освіта;
самоосвіта;
освіта дорослих.
2. У системі формальної освіти існують такі рівні освіти:
дошкільна освіта;
повна загальна середня освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
вища освіта.

Стаття 9. Види та форми здобуття освіти
1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава підтримує, визнає та заохочує всі ці види освіти. Заклади освіти можуть пропонувати різні форми здобуття освіти: очну, заочну, змішану, вечірню, дуальну, дистанційну, мережеву, індивідуальну, екстернатну, педагогічний патронат відповідно до їхніх організаційних можливостей та побажань здобувачів освіти. Якщо здобувачі освіти є неповнолітніми, вибір форми здобуття освіти здійснюється їхніми батьками, законними представниками. Положення про форми здобуття освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
2. Формальна освіта здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей і професій. Формальна освіта здобувається в закладах освіти, що мають ліцензію на здійснення освітньої діяльності.
Формальна освіта передбачає досягнення визначених стандартами освіти результатів навчання певного рівня освіти та здобуття за освітніми програмами визнаних державою кваліфікацій, що дають право доступу до наступного рівня освіти. Здобуті результати навчання та кваліфікації підтверджуються відповідним документом про освіту.
3. Неформальна освіта – організована освіта з метою здобуття нових знань, умінь та інших компетентностей, що не передбачає здобуття визнаних державою кваліфікацій за рівнями освіти та отримання документа про освіту, встановленого законодавством.
4. Інформальна освіта (самоосвіта) – це самоорганізована освіта, що відбувається під час позанавчальної щоденної діяльності, пов’язаної з роботою, родиною тощо та не передбачає інституціоналізованих форм.
5. Кваліфікації, здобуті шляхом неформальної та інформальної освіти, можуть бути підтверджені та визнані у системі формальної освіти у випадках і порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Дошкільна освіта
1. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини шляхом її виховання, навчання, розвитку її розумових і творчих здібностей, сприяння гармонійній соціалізації та піклування про її здоров’я і безпеку. Дошкільна освіта здобувається у закладі освіти, в сім’ї або за участю педагогічних працівників чи фізичних осіб, які здійснюють освітню діяльність, та в інший спосіб.
2. Провідна роль у дошкільній освіті належить батькам, законним представникам, або іншим особам, які забезпечують догляд, розвиток, виховання і навчання дитини.
3. Батьки, законні представники самостійно обирають способи, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту.
4. Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом формування і розвитку мережі закладів освіти, заснування і утримання яких покладено на органи місцевого самоврядування, а також шляхом підготовки педагогічних працівників та запровадження освітніх програм для батьків, законних представників.
5. Держава здійснює контроль за доглядом, розвитком, вихованням і навчанням дітей дошкільного віку.
6. Органи місцевого самоврядування створюють умови для отримання дошкільної освіти дітьми віком від трьох років всіма дітьми, які проживають на відповідній території.
7. Органи місцевого самоврядування створюють умови для розвитку мережі закладів дошкільної освіти, які забезпечують піклування та освітній розвиток дітей до досягнення ними віку трьох років.

Стаття 11. Повна загальна середня освіта
1. Повна загальна середня освіта передбачає завершення трьох рівнів освіти:
початкова освіта тривалістю чотири роки, яка здобувається в початковій школі;
базова середня освіта тривалістю п’ять років, яку здобувають в основній школі;
профільна середня освіта тривалістю три роки, яку здобувають у старшій школі або професійних закладах освіти.
Держава гарантує усім громадянам та іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, право на безоплатне здобуття у державних та комунальних навчальних закладах повної загальної середньої освіти відповідно до стандарту повної загальної середньої освіти.
2. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в закладах освіти, а також в інших видах і формах, визначених законодавством.
3. Результати навчання випускників по завершенні основної та старшої школи мають обов’язково підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання, що здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
4. Здобуття повної загальної середньої освіти розпочинається у віці шести-семи років. Діти, яким виповнилося сім років на початок навчального року, мають розпочинати здобуття повної загальної середньої освіти цього навчального року.
5. Метою початкової та базової середньої освіти є всебічний розвиток і соціалізація дитини відповідно до її вікових особливостей, розвиток її творчого мислення, навчальних навичок, виховання особистості, засвоєння етичних норм та громадянських компетентностей, фізичний та естетичний розвиток, особистісне і соціальне самовизначення.
Наповнюваність класів у закладах базової середньої освіти державної та комунальної форми власності визначається демографічною ситуацією, але не повинна становити менше 15 учнів. Якщо засновником закладу базової середньої освіти комунальної форми власності встановлені нижчі нормативи – стандарти, ніж визначені цією статтею, фінансування таких закладів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідного рівня на засадах співфінансування (50 відсотків – кошти місцевих бюджетів, 50 відсотків – кошти освітньої субвенції).
6. Профільна середня освіта передбачає набуття та вдосконалення знань, умінь і навичок критичного та системного мислення, підготовку до свідомого життєвого вибору і самореалізації, професійної діяльності та громадянської активності, забезпечення готовності до продовження навчання на наступному рівні освіти.
Профільна середня освіта передбачає два напрями: загальноосвітній та професійний.
Загальноосвітній напрям передбачає профільне навчання на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та поглибленого навчання окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб учнів та орієнтацію на продовження навчання на наступному рівні освіти.
Професійний напрям передбачає орієнтовану на ринок праці профільну освіту на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів. Здобуття профільної середньої освіти професійних напрямів не обмежує право здобувача освіти на продовження навчання на наступному рівні освіти.
7. Здобуття профільної середньої освіти можливе шляхом навчання:
за загальноосвітніми напрямами – у закладах освіти, які забезпечують здобуття профільної середньої освіти; профільна освіта наукового (за освітніми галузями, предметами), мистецького, військового та спортивного спрямування забезпечується також мережею шкіл-інтернатів, ліцеїв-інтернатів, гімназій-інтернатів, військових ліцеїв, кадетських шкіл (корпусів), навчання в яких здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів. Для забезпечення профільної освіти можуть залучатися заклади вищої, професійної, позашкільної освіти, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та інші заклади освіти;
за професійними напрямами – в закладах професійної освіти, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, зміст якої визначено стандартом освіти, з професійною підготовкою (за професіями, спеціальностями).
Мінімальна кількість учнів у закладі профільної середньої освіти комунальної форми власності складає:
для однопрофільного ліцею - 75 учнів на однієї паралелі;
для багатопрофільного ліцею - 100 учнів на однієї паралелі.
Якщо засновником закладу профільної середньої освіти комунальної форми власності встановлені нижчі нормативи – стандарти, ніж визначені цією статтею, фінансування таких закладів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідного рівня на засадах співфінансування (50 відсотків – кошти місцевих бюджетів, 50 відсотків – кошти освітньої субвенції).

Стаття 12. Позашкільна освіта
1. Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей і талантів дітей та молоді в сфері освіти, науки, культури, спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для подальшої самореалізації та/або професійної діяльності. Заклади позашкільної освіти забезпечують навчання, виховання, розвиток та соціалізацію особистості, розвиток здібностей і талантів дітей та молоді, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для подальшої самореалізації та професійної діяльності.
2. Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти. Компетентності, набуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.
3. Здобуття позашкільної освіти забезпечується позашкільними закладами освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, загальноосвітніми навчальними закладами, дитячими мистецькими і спортивними школами, іншими закладами освіти, сім’єю, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.
4. Державні позашкільні заклади освіти створюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти створюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними і фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.
5. Засновники позашкільних закладів освіти безоплатно або на пільгових умовах можуть надавати у користування таким закладам спортивні, культурні, оздоровчі та інші об’єкти.
6. Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів, батьків, законних представників, з інших джерел, не заборонених законодавством.

Стаття 13. Професійна (професійно-технічна) освіта
1. Професійна (професійно-технічна) освіта спрямована на формування та розвиток професійних і загальних знань, умінь та навичок, інших компетентностей, необхідних для трудової діяльності за певною професією (групою професій) чи спеціальністю, що завершується здобуттям певної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти або базової середньої освіти. Здобуття професійної (професійно-технічної) освіти на основі базової середньої освіти відбувається з одночасним здобуттям повної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
3. Заклади професійної освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.
У системі професійної освіти можуть функціонувати заклади вищої освіти, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та інші заклади освіти.
4. Професійна (професійно-технічна) освіта включає:
первинну професійну освіту;
базову професійну освіту;
спеціалізовану професійну освіту.
5. Особа, яка здобула певну кваліфікацію професійної (професійно-технічної) освіти, може продовжити навчання на наступних рівнях освіти, у тому числі за скороченою програмою підготовки, у випадках та в порядку, визначених законодавством.

Стаття 14. Вища освіта та наукова діяльність
1. Вища освіта спрямована на здобуття високого рівня загальних, професійних (мистецьких виконавських) та наукових компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань, що завершується здобуттям відповідної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Порядок, умови, форми та особливості здобуття вищої освіти визначаються спеціальним законом.
3. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти мистецького спрямування – також мистецька діяльність) є невід’ємною складовою їх освітньої діяльності. Провадження закладами вищої освіти наукової діяльності є обов’язковим і здійснюється відповідно до спеціальних законів.

Стаття 15. Післядипломна освіта
1. Післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійної (професійно-технічної) освіти (професії) та практичного досвіду.
2. Післядипломна освіта включає:
спеціалізацію - профільна спеціалізована підготовка з метою набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, що мають особливості в межах спеціальності;
перепідготовку - професійне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку;
підвищення кваліфікації - підвищення рівня готовності особи до виконання її професійних завдань та обов’язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань;
стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної професійної діяльності або галузі знань.
3. Форми післядипломної освіти:
професійне навчання працівників робітничим професіям;
асистентура-стажування;
інтернатура;
лікарська резидентура;
клінічна ординатура тощо.
4. Професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у закладах професійної освіти, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, - перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у закладах вищої освіти.
5. Асистентура-стажування проводиться в університетах, академіях, інститутах і є основною формою підготовки науково-педагогічних працівників мистецького спрямування, мистецьких виконавських кадрів.
6. Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.
7. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
8. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.
9. Особа, яка успішно пройшла навчання за програмою післядипломної освіти, отримує відповідний документ, зразок якого затверджується засновником (засновниками) закладу освіти або уповноваженим ним (ними) органом.
10. Післядипломна освіта здобувається в закладах післядипломної освіти або відповідних структурних підрозділах закладів вищої, професійної освіти, наукових установ у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Стаття 16. Освіта дорослих як складова навчання впродовж життя
1. Освіта дорослих передбачає навчання осіб, які мають повну загальну середню освіту або перервали її здобуття, з метою особистісного розвитку та професійного зростання через набуття нових компетентностей, їх оновлення та розвиток.

Стаття 17. Освіта осіб з особливими освітніми потребами
1. Держава створює умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на усіх її рівнях з урахуванням їх індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів.
2. Професійна підготовка або перепідготовка осіб з особливими освітніми потребами здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності.
3. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні індивідуальні можливості.
4. Особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, у тому числі шляхом створення належного кадрового, матеріально-технічного забезпечення та забезпечення доцільного пристосування, що враховує індивідуальні потреби таких осіб.
5. Виконання вимог стандартів у сфері дошкільної освіти та освітньої програми середньої освіти стосовно осіб з особливим освітніми потребами забезпечується з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей та в тій формі, яка для кожної особи є найбільш адекватною та оптимальною.

Стаття 18. Інтеграція осіб з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір та інклюзивне навчання
1. Заклади освіти можуть створювати у своєму складі структурні підрозділи, спеціальні та інклюзивні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами.
2. Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами та класами для навчання осіб з особливими освітніми потребами створюють спеціальні умови для їх освітнього процесу.
3. Особи з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату та іншими порушеннями розвитку у закладах освіти забезпечуються додатковими засобами для навчання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
4. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до структурного підрозділу, групи та класу з інклюзивною формою навчання не може порушувати права інших осіб на ефективне навчання та засвоєння освітньої програми.
5. Утримання осіб з особливими освітніми потребами у спеціальних закладах освіти здійснюється за рахунок коштів освітньої субвенції, державного та місцевих бюджетів.
6. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, переведення з одного типу закладу до іншого та їх відрахування проводиться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
7. Особам з особливими освітніми потребами надається корекційно-розвиткова, логопедична та психологічна допомога у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Стаття 19. Мистецька освіта
1. Мистецька освіта – особливий вид формальної освіти, суспільно організований компонент культури, спрямований на професійну художньо-творчу самореалізацію та отримання професій у різних видах мистецтва.
2. Основними завданнями мистецької освіти є:
а) виявлення та розвиток у здобувачів освіти мистецьких здібностей;
б) формування спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності;
в) набуття здобувачем мистецької освіти комплексу професійних, у тому числі виконавських, компетентностей;
г) підготовка фахівців для галузі культури та мистецтва.
3. Мистецька освіта здобувається на таких рівнях:
а) початкова мистецька освіта:
здобувається в спеціалізованих мистецьких закладах освіти одночасно з початковою та/або базовою середньою освітою або в дитячих мистецьких школах;
полягає в набутті здобувачем компетентностей початкового рівня в обраному виді мистецтва;
б) профільна мистецька освіта:
здобувається в спеціалізованих мистецьких школах-інтернатах одночасно з повною загальною середньою освітою на основі початкової мистецької освіти;
орієнтована на продовження навчання на наступному рівні мистецької освіти;
в) професійна мистецька освіта:
здобувається в закладах професійної мистецької освіти на основі базової середньої освіти та початкової мистецької освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти або на основі повної загальної середньої освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей, необхідних для трудової діяльності за певною мистецькою спеціальністю, що завершується здобуттям освітньої кваліфікації молодшого спеціаліста та професійної кваліфікації;
г) початковий рівень (короткий цикл) вищої мистецької освіти:
здобувається на основі повної загальної середньої освіти або професійної мистецької освіти у закладах вищої освіти мистецького спрямування;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня молодшого бакалавра;
г) перший рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі повної загальної середньої освіти або професійної мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня бакалавра;
д) другий рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі першого рівня вищої мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня магістра;
е) третій рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі другого рівня вищої мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва на рівні доктора мистецтв, який відповідає ступеню доктора філософії;
передбачає оволодіння методологією творчої та творчо-педагогічної діяльності, здійснення самостійного мистецького проекту, здобуття практичних навичок продукування нових ідей і розв’язання теоретичних та практичних проблем.

Розділ ІІІ
ЗАКЛАДИ ОСВІТИ

Стаття 20. Статус закладів освіти
1. Організаційно-правову форму та тип закладу освіти визначає засновник згідно із законодавством.
2. Заклади освіти усіх форм власності мають рівні права і обов’язки у провадженні своєї діяльності.
3. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками.

Стаття 21. Автономія закладу освіти
1. Держава гарантує академічну, організаційну, кадрову та фінансову автономію закладів освіти.
2. Обсяг автономії закладів освіти визначається спеціальними законами.

Стаття 22. Управління закладом освіти
1. Порядок управління закладами освіти визначається законодавством та установчими документами.
2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами України та установчими документами закладу, здійснюють:
засновник;
керівник закладу;
колегіальний орган управління закладу освіти;
колегіальний орган громадського самоврядування.

Стаття 23. Повноваження засновника закладу освіти
1. Повноваження засновника (засновників) щодо управління закладом освіти визначаються цим та іншими законами України, установчими документами закладу.
2. Засновник (засновники) закладу освіти або уповноважена ним (ними) особа:
засновує, реорганізує та ліквідовує заклад освіти у порядку, визначеному законодавством;
затверджує установчі документи закладу освіти, вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію;
укладає контракт з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) за конкурсом у порядку, встановленому законодавством;
розриває контракт із керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених
Подробнее