Прозорість та відкритість діяльності закладу
| Розклад дзвінків | |
|---|---|
|
Зараз
15:40:01
Грудень, 30
Понеділок
2024
|
3441338 / 2190
Сторінка для вчителів
| Сторінка для вчителів |
04 лютого 2016 року в ЗСШФК №18 була проведена педагогічна рада з теми
"Шляхи удосконалення патріотичного виховання учнів".
Своїм досвідом роботи поділились: вчитель історії та правознавства Сухомлинова Оксана Вікторівна, вчитель початкових класів Ставицька Світлана Іванівна, вчителі української мови та літератури Тимошенко Юлія Юріївна та Заставська Інна Володимирівна, вчитель російськоїмови та літератури Снопик Наталія Володимирівна, вчитель англійської мови Монтрен Ольга Геннадіївна, педагог-організатор Прохоренко Світлана Володимирівна.
"Шляхи удосконалення патріотичного виховання учнів".
|
Подробнее
|
Своїм досвідом роботи поділилась Сухомлинова О.В. – вчитель історії та правознавства «Використання інформаційно-комунікативних технологій в урочній та позаурочній діяльності».
|
Подробнее
|
16.01.2016 р. в рамках школи відбувся педагогічний семінар з теми:
«Національно-патріотичне виховання учнів школи».
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не гідний пошани.»
Найголовнішою проблемою в усі часи і для всіх народів була і залишається проблема виховання.
Дитина нарождується як чистий аркуш паперу. Минає час, і на ньому з’являються рядки — думки, почуття, риси характеру та вчинки, а іноді — помилки й недоліки... Звичайно, доброта, чуйність, патріотизм, егоїзм чи боягузство не народжуються разом з людиною. Все це виховується. На думку академіка Семена Гончаренка, «педагогічна драма виховання стрімко переростає в загальнонаціональну трагедію».
На семінарі теоретичні аспекти національно-патріотичного виховання школярів висвітлив заступник директора з навчально-виховної роботи Грицюк К.І.
Інформацію про основні форми національно-патріотичного виховання школярів надали керівник МО класних керівників Снопик Н.В. та класовод 1-Б класу Развицька Т.І.
Були проведені практичні завдання в творчих групах вчителів: «Патріотизм — це..» та «Заходи національно-патріотичного виховання в різних вікових групах».
«Національно-патріотичне виховання учнів школи».
М.Рильський
Найголовнішою проблемою в усі часи і для всіх народів була і залишається проблема виховання.
Дитина нарождується як чистий аркуш паперу. Минає час, і на ньому з’являються рядки — думки, почуття, риси характеру та вчинки, а іноді — помилки й недоліки... Звичайно, доброта, чуйність, патріотизм, егоїзм чи боягузство не народжуються разом з людиною. Все це виховується. На думку академіка Семена Гончаренка, «педагогічна драма виховання стрімко переростає в загальнонаціональну трагедію».
На семінарі теоретичні аспекти національно-патріотичного виховання школярів висвітлив заступник директора з навчально-виховної роботи Грицюк К.І.
Інформацію про основні форми національно-патріотичного виховання школярів надали керівник МО класних керівників Снопик Н.В. та класовод 1-Б класу Развицька Т.І.
Були проведені практичні завдання в творчих групах вчителів: «Патріотизм — це..» та «Заходи національно-патріотичного виховання в різних вікових групах».
|
Подробнее
|
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про освіту»
Освіта – основа інтелектуального, духовного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорука розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої суспільної цінності, розвиток її розумових і творчих здібностей, професійних знань і компетентностей, забезпечення її успішної соціалізації у мінливих соціальних умовах, сприяння розвитку особистостей, готових до свідомого суспільного вибору, діяльності в умовах громадянського суспільства заради примноження інтелектуального і культурного потенціалу Українського народу і забезпечення сталого людського розвитку в Україні.
Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також повноваження органів влади у сфері освіти і науки.
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) автономія закладу освіти – право такого закладу на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності і відповідальності в прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що здійснюється в порядку та межах визначених законами України;
2) академічна свобода – самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів, та реалізується з урахуванням обмежень, установлених законами України;
3) безоплатна освіта – освіта, яка здобувається за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів згідно з законодавством;
4) дуальна форма освіти – форма здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, установах та організаціях для набуття професійної кваліфікації на основі відповідних договорів;
5) заклад освіти (навчальний заклад) – юридична особа публічного або приватного права, що здійснює освітню діяльність відповідно до своїх установчих документів та відповідної ліцензії;
6) здобувачі освіти – вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, які здобувають освіту у закладах освіти за будь-якими видом та формою здобуття освіти;
7) кваліфікація (освітня, професійна) – офіційний результат оцінювання, визнаний уповноваженою установою (органом), що підтверджує здобуття особою компетентностей (результатів навчання), і у встановлених законом випадках засвідчується відповідним документом;
8) компетентність – динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та/або подальшу навчальну діяльність;
9) навчання впродовж життя – будь-яке навчання, що здійснюється з метою удосконалення та здобуття нових компетентностей, необхідних для розвитку особистості, її продуктивної зайнятості;
10) освітня діяльність – діяльність юридичної або фізичної особи, метою якої є розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських і професійних компетентностей;
11) освітня програма – єдиний комплекс або послідовність освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення заздалегідь визначених результатів навчання протягом певного періоду часу;
12) особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка має порушення фізичного чи психічного розвитку, у тому числі особа з інвалідністю або інша особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою розвитку, навчання, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті суспільства;
13) результат навчання – знання, способи мислення, погляди, цінності, навички, уміння, інші особисті якості, які здатна продемонструвати особа після успішного завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів;
14) система освіти – сукупність суб’єктів освітньої діяльності (закладів освіти, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, основним завданням яких є забезпечення реалізації права людини на освіту в процесі здійснення освітньої діяльності) та органів управління освітою.
Стаття 2. Законодавство України про освіту
1. Законодавство України про освіту базується на Конституції України та складається з цього Закону, спеціальних законів у сфері освіти і науки, інших актів законодавства України та міжнародних договорів України.
2. Заклад освіти має право самостійно приймати рішення з питань в межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
3. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права людини на освіту, а також визначених законами автономії закладів освіти та академічних свобод учасників освітнього процесу.
Стаття 3. Право на освіту
1. Кожен має право на освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на рівність умов доступу до освіти та знань, право на безоплатну освіту у випадках, визначених Конституцією та законами України.
2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, стану здоров’я, громадянства, національності, ставлення до релігії, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
3. Реалізація права на освіту здійснюється через суб’єкти освітньої діяльності, а також шляхом здобуття інформальної та неформальної освіти.
4. Держава здійснює соціальний захист здобувачів освіти у випадках, визначених законодавством, а також сприяє забезпеченню рівного доступу до освіти осіб із соціально вразливих верств населення.
5. Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню їхніх потреб у сфері освіти.
6. Особа має право безоплатно здобути освіту на кожному рівні освіти один раз, крім випадків, визначених законами України. Особа, яка не завершила навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним рівнем професійної або вищої освіти, має право повторно здобувати освіту відповідного рівня за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовку фахівців у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. Іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.
8. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно із Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», має рівне з громадянами України право на освіту.
9. Будь-які обмеження права на освіту можуть бути визначені виключно законами України. Не вважається обмеженням права на освіту встановлення законом особливих критеріїв доступу до освіти, зумовлених специфікою освітніх програм.
Стаття 4. Забезпечення права на безоплатну освіту
1. Право на безоплатну освіту забезпечується:
для дошкільної та повної загальної середньої освіти – за рахунок формування та фінансового забезпечення мережі державних та комунальних закладів в обсязі, достатньому для забезпечення потреб в освіті усіх громадян України, іноземних громадяни та осіб без громадянства, які мешкають на території України;
для позашкільної, професійної та вищої освіти – за рахунок фінансування з державного та/або місцевих бюджетів закладів освіти в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 5. Державна політика у сфері освіти
1. Освіта є головним державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і національно-культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в сталий розвиток суспільства.
2. Засади державної політики у сфері освіти визначаються Верховною Радою України.
3. Державна політика у сфері освіти формується і реалізується на основі наукових досліджень та порівнянь з урахуванням прогнозів, статистичних даних та індикаторів розвитку з метою забезпечення потреб людини, економіки та суспільства.
Стаття 6. Принципи та засади освітньої діяльності
Принципами та засадами освітньої діяльності є:
забезпечення якості освіти;
забезпечення рівного доступу до освіти;
реалізація права на освіту без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності;
науковий характер освіти;
єдність і наступність системи освіти;
прозорість і публічність прийняття та реалізації управлінських рішень;
відповідальність органів управління освітою та закладів освіти перед суспільством;
інституційне відокремлення здійснення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти;
інтеграція з ринком праці;
інтеграція з культурним розвитком;
свобода у виборі форм здобуття і видів освіти;
академічна доброчесність;
академічна свобода;
фінансова, академічна та адміністративна автономія закладів освіти у межах, визначених законами України;
гуманізм;
єдність навчання, виховання та розвитку;
невтручання політичних партій та релігійних організацій в освітній процес;
громадсько-державне управління;
державно-приватне партнерство;
сприяння навчанню впродовж життя;
інтеграція у міжнародний освітній та науковий простір.
Стаття 7. Мова освіти
1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.
2. Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти. Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп), що створюються відповідно до законодавства.
3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, у першу чергу - англійської мови, у державних і комунальних закладах освіти шляхом:
визначення у стандартах освіти обсягу та вимог до рівня володіння мовою міжнародного спілкування як складової переліку нормативних компетентностей на кожному рівні освіти;
забезпечення за кошти державного і місцевих бюджетів оволодіння та підвищення рівня володіння мовою міжнародного спілкування для педагогічних і науково-педагогічних працівників;
використання мови міжнародного спілкування в освітньому процесі.
4. Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес кількома мовами (державною мовою, мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.
5. Особливості застосування мов навчання на кожному рівні освіти визначаються спеціальними законами.
РОЗДІЛ IІ
СТРУКТУРА ОСВІТИ
Стаття 8. Структура та рівні освіти
1. Складовими структури освіти є:
дошкільна освіта;
повна загальна середня освіта;
позашкільна освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
вища освіта;
післядипломна освіта;
самоосвіта;
освіта дорослих.
2. У системі формальної освіти існують такі рівні освіти:
дошкільна освіта;
повна загальна середня освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
вища освіта.
Стаття 9. Види та форми здобуття освіти
1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава підтримує, визнає та заохочує всі ці види освіти. Заклади освіти можуть пропонувати різні форми здобуття освіти: очну, заочну, змішану, вечірню, дуальну, дистанційну, мережеву, індивідуальну, екстернатну, педагогічний патронат відповідно до їхніх організаційних можливостей та побажань здобувачів освіти. Якщо здобувачі освіти є неповнолітніми, вибір форми здобуття освіти здійснюється їхніми батьками, законними представниками. Положення про форми здобуття освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
2. Формальна освіта здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей і професій. Формальна освіта здобувається в закладах освіти, що мають ліцензію на здійснення освітньої діяльності.
Формальна освіта передбачає досягнення визначених стандартами освіти результатів навчання певного рівня освіти та здобуття за освітніми програмами визнаних державою кваліфікацій, що дають право доступу до наступного рівня освіти. Здобуті результати навчання та кваліфікації підтверджуються відповідним документом про освіту.
3. Неформальна освіта – організована освіта з метою здобуття нових знань, умінь та інших компетентностей, що не передбачає здобуття визнаних державою кваліфікацій за рівнями освіти та отримання документа про освіту, встановленого законодавством.
4. Інформальна освіта (самоосвіта) – це самоорганізована освіта, що відбувається під час позанавчальної щоденної діяльності, пов’язаної з роботою, родиною тощо та не передбачає інституціоналізованих форм.
5. Кваліфікації, здобуті шляхом неформальної та інформальної освіти, можуть бути підтверджені та визнані у системі формальної освіти у випадках і порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Дошкільна освіта
1. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини шляхом її виховання, навчання, розвитку її розумових і творчих здібностей, сприяння гармонійній соціалізації та піклування про її здоров’я і безпеку. Дошкільна освіта здобувається у закладі освіти, в сім’ї або за участю педагогічних працівників чи фізичних осіб, які здійснюють освітню діяльність, та в інший спосіб.
2. Провідна роль у дошкільній освіті належить батькам, законним представникам, або іншим особам, які забезпечують догляд, розвиток, виховання і навчання дитини.
3. Батьки, законні представники самостійно обирають способи, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту.
4. Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом формування і розвитку мережі закладів освіти, заснування і утримання яких покладено на органи місцевого самоврядування, а також шляхом підготовки педагогічних працівників та запровадження освітніх програм для батьків, законних представників.
5. Держава здійснює контроль за доглядом, розвитком, вихованням і навчанням дітей дошкільного віку.
6. Органи місцевого самоврядування створюють умови для отримання дошкільної освіти дітьми віком від трьох років всіма дітьми, які проживають на відповідній території.
7. Органи місцевого самоврядування створюють умови для розвитку мережі закладів дошкільної освіти, які забезпечують піклування та освітній розвиток дітей до досягнення ними віку трьох років.
Стаття 11. Повна загальна середня освіта
1. Повна загальна середня освіта передбачає завершення трьох рівнів освіти:
початкова освіта тривалістю чотири роки, яка здобувається в початковій школі;
базова середня освіта тривалістю п’ять років, яку здобувають в основній школі;
профільна середня освіта тривалістю три роки, яку здобувають у старшій школі або професійних закладах освіти.
Держава гарантує усім громадянам та іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, право на безоплатне здобуття у державних та комунальних навчальних закладах повної загальної середньої освіти відповідно до стандарту повної загальної середньої освіти.
2. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в закладах освіти, а також в інших видах і формах, визначених законодавством.
3. Результати навчання випускників по завершенні основної та старшої школи мають обов’язково підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання, що здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
4. Здобуття повної загальної середньої освіти розпочинається у віці шести-семи років. Діти, яким виповнилося сім років на початок навчального року, мають розпочинати здобуття повної загальної середньої освіти цього навчального року.
5. Метою початкової та базової середньої освіти є всебічний розвиток і соціалізація дитини відповідно до її вікових особливостей, розвиток її творчого мислення, навчальних навичок, виховання особистості, засвоєння етичних норм та громадянських компетентностей, фізичний та естетичний розвиток, особистісне і соціальне самовизначення.
Наповнюваність класів у закладах базової середньої освіти державної та комунальної форми власності визначається демографічною ситуацією, але не повинна становити менше 15 учнів. Якщо засновником закладу базової середньої освіти комунальної форми власності встановлені нижчі нормативи – стандарти, ніж визначені цією статтею, фінансування таких закладів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідного рівня на засадах співфінансування (50 відсотків – кошти місцевих бюджетів, 50 відсотків – кошти освітньої субвенції).
6. Профільна середня освіта передбачає набуття та вдосконалення знань, умінь і навичок критичного та системного мислення, підготовку до свідомого життєвого вибору і самореалізації, професійної діяльності та громадянської активності, забезпечення готовності до продовження навчання на наступному рівні освіти.
Профільна середня освіта передбачає два напрями: загальноосвітній та професійний.
Загальноосвітній напрям передбачає профільне навчання на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та поглибленого навчання окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб учнів та орієнтацію на продовження навчання на наступному рівні освіти.
Професійний напрям передбачає орієнтовану на ринок праці профільну освіту на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів. Здобуття профільної середньої освіти професійних напрямів не обмежує право здобувача освіти на продовження навчання на наступному рівні освіти.
7. Здобуття профільної середньої освіти можливе шляхом навчання:
за загальноосвітніми напрямами – у закладах освіти, які забезпечують здобуття профільної середньої освіти; профільна освіта наукового (за освітніми галузями, предметами), мистецького, військового та спортивного спрямування забезпечується також мережею шкіл-інтернатів, ліцеїв-інтернатів, гімназій-інтернатів, військових ліцеїв, кадетських шкіл (корпусів), навчання в яких здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів. Для забезпечення профільної освіти можуть залучатися заклади вищої, професійної, позашкільної освіти, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та інші заклади освіти;
за професійними напрямами – в закладах професійної освіти, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, зміст якої визначено стандартом освіти, з професійною підготовкою (за професіями, спеціальностями).
Мінімальна кількість учнів у закладі профільної середньої освіти комунальної форми власності складає:
для однопрофільного ліцею - 75 учнів на однієї паралелі;
для багатопрофільного ліцею - 100 учнів на однієї паралелі.
Якщо засновником закладу профільної середньої освіти комунальної форми власності встановлені нижчі нормативи – стандарти, ніж визначені цією статтею, фінансування таких закладів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідного рівня на засадах співфінансування (50 відсотків – кошти місцевих бюджетів, 50 відсотків – кошти освітньої субвенції).
Стаття 12. Позашкільна освіта
1. Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей і талантів дітей та молоді в сфері освіти, науки, культури, спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для подальшої самореалізації та/або професійної діяльності. Заклади позашкільної освіти забезпечують навчання, виховання, розвиток та соціалізацію особистості, розвиток здібностей і талантів дітей та молоді, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для подальшої самореалізації та професійної діяльності.
2. Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти. Компетентності, набуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.
3. Здобуття позашкільної освіти забезпечується позашкільними закладами освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, загальноосвітніми навчальними закладами, дитячими мистецькими і спортивними школами, іншими закладами освіти, сім’єю, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.
4. Державні позашкільні заклади освіти створюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти створюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними і фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.
5. Засновники позашкільних закладів освіти безоплатно або на пільгових умовах можуть надавати у користування таким закладам спортивні, культурні, оздоровчі та інші об’єкти.
6. Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів, батьків, законних представників, з інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 13. Професійна (професійно-технічна) освіта
1. Професійна (професійно-технічна) освіта спрямована на формування та розвиток професійних і загальних знань, умінь та навичок, інших компетентностей, необхідних для трудової діяльності за певною професією (групою професій) чи спеціальністю, що завершується здобуттям певної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти або базової середньої освіти. Здобуття професійної (професійно-технічної) освіти на основі базової середньої освіти відбувається з одночасним здобуттям повної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
3. Заклади професійної освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.
У системі професійної освіти можуть функціонувати заклади вищої освіти, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та інші заклади освіти.
4. Професійна (професійно-технічна) освіта включає:
первинну професійну освіту;
базову професійну освіту;
спеціалізовану професійну освіту.
5. Особа, яка здобула певну кваліфікацію професійної (професійно-технічної) освіти, може продовжити навчання на наступних рівнях освіти, у тому числі за скороченою програмою підготовки, у випадках та в порядку, визначених законодавством.
Стаття 14. Вища освіта та наукова діяльність
1. Вища освіта спрямована на здобуття високого рівня загальних, професійних (мистецьких виконавських) та наукових компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань, що завершується здобуттям відповідної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Порядок, умови, форми та особливості здобуття вищої освіти визначаються спеціальним законом.
3. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти мистецького спрямування – також мистецька діяльність) є невід’ємною складовою їх освітньої діяльності. Провадження закладами вищої освіти наукової діяльності є обов’язковим і здійснюється відповідно до спеціальних законів.
Стаття 15. Післядипломна освіта
1. Післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійної (професійно-технічної) освіти (професії) та практичного досвіду.
2. Післядипломна освіта включає:
спеціалізацію - профільна спеціалізована підготовка з метою набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, що мають особливості в межах спеціальності;
перепідготовку - професійне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку;
підвищення кваліфікації - підвищення рівня готовності особи до виконання її професійних завдань та обов’язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань;
стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної професійної діяльності або галузі знань.
3. Форми післядипломної освіти:
професійне навчання працівників робітничим професіям;
асистентура-стажування;
інтернатура;
лікарська резидентура;
клінічна ординатура тощо.
4. Професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у закладах професійної освіти, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, - перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у закладах вищої освіти.
5. Асистентура-стажування проводиться в університетах, академіях, інститутах і є основною формою підготовки науково-педагогічних працівників мистецького спрямування, мистецьких виконавських кадрів.
6. Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.
7. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
8. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.
9. Особа, яка успішно пройшла навчання за програмою післядипломної освіти, отримує відповідний документ, зразок якого затверджується засновником (засновниками) закладу освіти або уповноваженим ним (ними) органом.
10. Післядипломна освіта здобувається в закладах післядипломної освіти або відповідних структурних підрозділах закладів вищої, професійної освіти, наукових установ у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Стаття 16. Освіта дорослих як складова навчання впродовж життя
1. Освіта дорослих передбачає навчання осіб, які мають повну загальну середню освіту або перервали її здобуття, з метою особистісного розвитку та професійного зростання через набуття нових компетентностей, їх оновлення та розвиток.
Стаття 17. Освіта осіб з особливими освітніми потребами
1. Держава створює умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на усіх її рівнях з урахуванням їх індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів.
2. Професійна підготовка або перепідготовка осіб з особливими освітніми потребами здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності.
3. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні індивідуальні можливості.
4. Особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, у тому числі шляхом створення належного кадрового, матеріально-технічного забезпечення та забезпечення доцільного пристосування, що враховує індивідуальні потреби таких осіб.
5. Виконання вимог стандартів у сфері дошкільної освіти та освітньої програми середньої освіти стосовно осіб з особливим освітніми потребами забезпечується з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей та в тій формі, яка для кожної особи є найбільш адекватною та оптимальною.
Стаття 18. Інтеграція осіб з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір та інклюзивне навчання
1. Заклади освіти можуть створювати у своєму складі структурні підрозділи, спеціальні та інклюзивні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами.
2. Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами та класами для навчання осіб з особливими освітніми потребами створюють спеціальні умови для їх освітнього процесу.
3. Особи з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату та іншими порушеннями розвитку у закладах освіти забезпечуються додатковими засобами для навчання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
4. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до структурного підрозділу, групи та класу з інклюзивною формою навчання не може порушувати права інших осіб на ефективне навчання та засвоєння освітньої програми.
5. Утримання осіб з особливими освітніми потребами у спеціальних закладах освіти здійснюється за рахунок коштів освітньої субвенції, державного та місцевих бюджетів.
6. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, переведення з одного типу закладу до іншого та їх відрахування проводиться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
7. Особам з особливими освітніми потребами надається корекційно-розвиткова, логопедична та психологічна допомога у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Стаття 19. Мистецька освіта
1. Мистецька освіта – особливий вид формальної освіти, суспільно організований компонент культури, спрямований на професійну художньо-творчу самореалізацію та отримання професій у різних видах мистецтва.
2. Основними завданнями мистецької освіти є:
а) виявлення та розвиток у здобувачів освіти мистецьких здібностей;
б) формування спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності;
в) набуття здобувачем мистецької освіти комплексу професійних, у тому числі виконавських, компетентностей;
г) підготовка фахівців для галузі культури та мистецтва.
3. Мистецька освіта здобувається на таких рівнях:
а) початкова мистецька освіта:
здобувається в спеціалізованих мистецьких закладах освіти одночасно з початковою та/або базовою середньою освітою або в дитячих мистецьких школах;
полягає в набутті здобувачем компетентностей початкового рівня в обраному виді мистецтва;
б) профільна мистецька освіта:
здобувається в спеціалізованих мистецьких школах-інтернатах одночасно з повною загальною середньою освітою на основі початкової мистецької освіти;
орієнтована на продовження навчання на наступному рівні мистецької освіти;
в) професійна мистецька освіта:
здобувається в закладах професійної мистецької освіти на основі базової середньої освіти та початкової мистецької освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти або на основі повної загальної середньої освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей, необхідних для трудової діяльності за певною мистецькою спеціальністю, що завершується здобуттям освітньої кваліфікації молодшого спеціаліста та професійної кваліфікації;
г) початковий рівень (короткий цикл) вищої мистецької освіти:
здобувається на основі повної загальної середньої освіти або професійної мистецької освіти у закладах вищої освіти мистецького спрямування;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня молодшого бакалавра;
г) перший рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі повної загальної середньої освіти або професійної мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня бакалавра;
д) другий рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі першого рівня вищої мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня магістра;
е) третій рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі другого рівня вищої мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва на рівні доктора мистецтв, який відповідає ступеню доктора філософії;
передбачає оволодіння методологією творчої та творчо-педагогічної діяльності, здійснення самостійного мистецького проекту, здобуття практичних навичок продукування нових ідей і розв’язання теоретичних та практичних проблем.
Розділ ІІІ
ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
Стаття 20. Статус закладів освіти
1. Організаційно-правову форму та тип закладу освіти визначає засновник згідно із законодавством.
2. Заклади освіти усіх форм власності мають рівні права і обов’язки у провадженні своєї діяльності.
3. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками.
Стаття 21. Автономія закладу освіти
1. Держава гарантує академічну, організаційну, кадрову та фінансову автономію закладів освіти.
2. Обсяг автономії закладів освіти визначається спеціальними законами.
Стаття 22. Управління закладом освіти
1. Порядок управління закладами освіти визначається законодавством та установчими документами.
2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами України та установчими документами закладу, здійснюють:
засновник;
керівник закладу;
колегіальний орган управління закладу освіти;
колегіальний орган громадського самоврядування.
Стаття 23. Повноваження засновника закладу освіти
1. Повноваження засновника (засновників) щодо управління закладом освіти визначаються цим та іншими законами України, установчими документами закладу.
2. Засновник (засновники) закладу освіти або уповноважена ним (ними) особа:
засновує, реорганізує та ліквідовує заклад освіти у порядку, визначеному законодавством;
затверджує установчі документи закладу освіти, вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію;
укладає контракт з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) за конкурсом у порядку, встановленому законодавством;
розриває контракт із керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством;
затверджу
ЗАКОН УКРАЇНИ
«Про освіту»
Освіта – основа інтелектуального, духовного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорука розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої суспільної цінності, розвиток її розумових і творчих здібностей, професійних знань і компетентностей, забезпечення її успішної соціалізації у мінливих соціальних умовах, сприяння розвитку особистостей, готових до свідомого суспільного вибору, діяльності в умовах громадянського суспільства заради примноження інтелектуального і культурного потенціалу Українського народу і забезпечення сталого людського розвитку в Україні.
Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також повноваження органів влади у сфері освіти і науки.
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) автономія закладу освіти – право такого закладу на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності і відповідальності в прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що здійснюється в порядку та межах визначених законами України;
2) академічна свобода – самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів, та реалізується з урахуванням обмежень, установлених законами України;
3) безоплатна освіта – освіта, яка здобувається за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів згідно з законодавством;
4) дуальна форма освіти – форма здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, установах та організаціях для набуття професійної кваліфікації на основі відповідних договорів;
5) заклад освіти (навчальний заклад) – юридична особа публічного або приватного права, що здійснює освітню діяльність відповідно до своїх установчих документів та відповідної ліцензії;
6) здобувачі освіти – вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, які здобувають освіту у закладах освіти за будь-якими видом та формою здобуття освіти;
7) кваліфікація (освітня, професійна) – офіційний результат оцінювання, визнаний уповноваженою установою (органом), що підтверджує здобуття особою компетентностей (результатів навчання), і у встановлених законом випадках засвідчується відповідним документом;
8) компетентність – динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та/або подальшу навчальну діяльність;
9) навчання впродовж життя – будь-яке навчання, що здійснюється з метою удосконалення та здобуття нових компетентностей, необхідних для розвитку особистості, її продуктивної зайнятості;
10) освітня діяльність – діяльність юридичної або фізичної особи, метою якої є розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських і професійних компетентностей;
11) освітня програма – єдиний комплекс або послідовність освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення заздалегідь визначених результатів навчання протягом певного періоду часу;
12) особа з особливими освітніми потребами – це особа, яка має порушення фізичного чи психічного розвитку, у тому числі особа з інвалідністю або інша особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою розвитку, навчання, поліпшення стану здоров’я та якості життя, підвищення рівня участі у житті суспільства;
13) результат навчання – знання, способи мислення, погляди, цінності, навички, уміння, інші особисті якості, які здатна продемонструвати особа після успішного завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів;
14) система освіти – сукупність суб’єктів освітньої діяльності (закладів освіти, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, основним завданням яких є забезпечення реалізації права людини на освіту в процесі здійснення освітньої діяльності) та органів управління освітою.
Стаття 2. Законодавство України про освіту
1. Законодавство України про освіту базується на Конституції України та складається з цього Закону, спеціальних законів у сфері освіти і науки, інших актів законодавства України та міжнародних договорів України.
2. Заклад освіти має право самостійно приймати рішення з питань в межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.
3. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права людини на освіту, а також визначених законами автономії закладів освіти та академічних свобод учасників освітнього процесу.
Стаття 3. Право на освіту
1. Кожен має право на освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на рівність умов доступу до освіти та знань, право на безоплатну освіту у випадках, визначених Конституцією та законами України.
2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, стану здоров’я, громадянства, національності, ставлення до релігії, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
3. Реалізація права на освіту здійснюється через суб’єкти освітньої діяльності, а також шляхом здобуття інформальної та неформальної освіти.
4. Держава здійснює соціальний захист здобувачів освіти у випадках, визначених законодавством, а також сприяє забезпеченню рівного доступу до освіти осіб із соціально вразливих верств населення.
5. Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню їхніх потреб у сфері освіти.
6. Особа має право безоплатно здобути освіту на кожному рівні освіти один раз, крім випадків, визначених законами України. Особа, яка не завершила навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним рівнем професійної або вищої освіти, має право повторно здобувати освіту відповідного рівня за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовку фахівців у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. Іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.
8. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно із Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», має рівне з громадянами України право на освіту.
9. Будь-які обмеження права на освіту можуть бути визначені виключно законами України. Не вважається обмеженням права на освіту встановлення законом особливих критеріїв доступу до освіти, зумовлених специфікою освітніх програм.
Стаття 4. Забезпечення права на безоплатну освіту
1. Право на безоплатну освіту забезпечується:
для дошкільної та повної загальної середньої освіти – за рахунок формування та фінансового забезпечення мережі державних та комунальних закладів в обсязі, достатньому для забезпечення потреб в освіті усіх громадян України, іноземних громадяни та осіб без громадянства, які мешкають на території України;
для позашкільної, професійної та вищої освіти – за рахунок фінансування з державного та/або місцевих бюджетів закладів освіти в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 5. Державна політика у сфері освіти
1. Освіта є головним державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і національно-культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в сталий розвиток суспільства.
2. Засади державної політики у сфері освіти визначаються Верховною Радою України.
3. Державна політика у сфері освіти формується і реалізується на основі наукових досліджень та порівнянь з урахуванням прогнозів, статистичних даних та індикаторів розвитку з метою забезпечення потреб людини, економіки та суспільства.
Стаття 6. Принципи та засади освітньої діяльності
Принципами та засадами освітньої діяльності є:
забезпечення якості освіти;
забезпечення рівного доступу до освіти;
реалізація права на освіту без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності;
науковий характер освіти;
єдність і наступність системи освіти;
прозорість і публічність прийняття та реалізації управлінських рішень;
відповідальність органів управління освітою та закладів освіти перед суспільством;
інституційне відокремлення здійснення функцій контролю (нагляду) та функцій забезпечення діяльності закладів освіти;
інтеграція з ринком праці;
інтеграція з культурним розвитком;
свобода у виборі форм здобуття і видів освіти;
академічна доброчесність;
академічна свобода;
фінансова, академічна та адміністративна автономія закладів освіти у межах, визначених законами України;
гуманізм;
єдність навчання, виховання та розвитку;
невтручання політичних партій та релігійних організацій в освітній процес;
громадсько-державне управління;
державно-приватне партнерство;
сприяння навчанню впродовж життя;
інтеграція у міжнародний освітній та науковий простір.
Стаття 7. Мова освіти
1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.
2. Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти. Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп), що створюються відповідно до законодавства.
3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, у першу чергу - англійської мови, у державних і комунальних закладах освіти шляхом:
визначення у стандартах освіти обсягу та вимог до рівня володіння мовою міжнародного спілкування як складової переліку нормативних компетентностей на кожному рівні освіти;
забезпечення за кошти державного і місцевих бюджетів оволодіння та підвищення рівня володіння мовою міжнародного спілкування для педагогічних і науково-педагогічних працівників;
використання мови міжнародного спілкування в освітньому процесі.
4. Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес кількома мовами (державною мовою, мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.
5. Особливості застосування мов навчання на кожному рівні освіти визначаються спеціальними законами.
РОЗДІЛ IІ
СТРУКТУРА ОСВІТИ
Стаття 8. Структура та рівні освіти
1. Складовими структури освіти є:
дошкільна освіта;
повна загальна середня освіта;
позашкільна освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
вища освіта;
післядипломна освіта;
самоосвіта;
освіта дорослих.
2. У системі формальної освіти існують такі рівні освіти:
дошкільна освіта;
повна загальна середня освіта;
професійна (професійно-технічна) освіта;
вища освіта.
Стаття 9. Види та форми здобуття освіти
1. Особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава підтримує, визнає та заохочує всі ці види освіти. Заклади освіти можуть пропонувати різні форми здобуття освіти: очну, заочну, змішану, вечірню, дуальну, дистанційну, мережеву, індивідуальну, екстернатну, педагогічний патронат відповідно до їхніх організаційних можливостей та побажань здобувачів освіти. Якщо здобувачі освіти є неповнолітніми, вибір форми здобуття освіти здійснюється їхніми батьками, законними представниками. Положення про форми здобуття освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
2. Формальна освіта здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей і професій. Формальна освіта здобувається в закладах освіти, що мають ліцензію на здійснення освітньої діяльності.
Формальна освіта передбачає досягнення визначених стандартами освіти результатів навчання певного рівня освіти та здобуття за освітніми програмами визнаних державою кваліфікацій, що дають право доступу до наступного рівня освіти. Здобуті результати навчання та кваліфікації підтверджуються відповідним документом про освіту.
3. Неформальна освіта – організована освіта з метою здобуття нових знань, умінь та інших компетентностей, що не передбачає здобуття визнаних державою кваліфікацій за рівнями освіти та отримання документа про освіту, встановленого законодавством.
4. Інформальна освіта (самоосвіта) – це самоорганізована освіта, що відбувається під час позанавчальної щоденної діяльності, пов’язаної з роботою, родиною тощо та не передбачає інституціоналізованих форм.
5. Кваліфікації, здобуті шляхом неформальної та інформальної освіти, можуть бути підтверджені та визнані у системі формальної освіти у випадках і порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Дошкільна освіта
1. Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини шляхом її виховання, навчання, розвитку її розумових і творчих здібностей, сприяння гармонійній соціалізації та піклування про її здоров’я і безпеку. Дошкільна освіта здобувається у закладі освіти, в сім’ї або за участю педагогічних працівників чи фізичних осіб, які здійснюють освітню діяльність, та в інший спосіб.
2. Провідна роль у дошкільній освіті належить батькам, законним представникам, або іншим особам, які забезпечують догляд, розвиток, виховання і навчання дитини.
3. Батьки, законні представники самостійно обирають способи, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту.
4. Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом формування і розвитку мережі закладів освіти, заснування і утримання яких покладено на органи місцевого самоврядування, а також шляхом підготовки педагогічних працівників та запровадження освітніх програм для батьків, законних представників.
5. Держава здійснює контроль за доглядом, розвитком, вихованням і навчанням дітей дошкільного віку.
6. Органи місцевого самоврядування створюють умови для отримання дошкільної освіти дітьми віком від трьох років всіма дітьми, які проживають на відповідній території.
7. Органи місцевого самоврядування створюють умови для розвитку мережі закладів дошкільної освіти, які забезпечують піклування та освітній розвиток дітей до досягнення ними віку трьох років.
Стаття 11. Повна загальна середня освіта
1. Повна загальна середня освіта передбачає завершення трьох рівнів освіти:
початкова освіта тривалістю чотири роки, яка здобувається в початковій школі;
базова середня освіта тривалістю п’ять років, яку здобувають в основній школі;
профільна середня освіта тривалістю три роки, яку здобувають у старшій школі або професійних закладах освіти.
Держава гарантує усім громадянам та іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, право на безоплатне здобуття у державних та комунальних навчальних закладах повної загальної середньої освіти відповідно до стандарту повної загальної середньої освіти.
2. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і здобувається в закладах освіти, а також в інших видах і формах, визначених законодавством.
3. Результати навчання випускників по завершенні основної та старшої школи мають обов’язково підтверджуватися державною підсумковою атестацією у формі зовнішнього незалежного оцінювання, що здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
4. Здобуття повної загальної середньої освіти розпочинається у віці шести-семи років. Діти, яким виповнилося сім років на початок навчального року, мають розпочинати здобуття повної загальної середньої освіти цього навчального року.
5. Метою початкової та базової середньої освіти є всебічний розвиток і соціалізація дитини відповідно до її вікових особливостей, розвиток її творчого мислення, навчальних навичок, виховання особистості, засвоєння етичних норм та громадянських компетентностей, фізичний та естетичний розвиток, особистісне і соціальне самовизначення.
Наповнюваність класів у закладах базової середньої освіти державної та комунальної форми власності визначається демографічною ситуацією, але не повинна становити менше 15 учнів. Якщо засновником закладу базової середньої освіти комунальної форми власності встановлені нижчі нормативи – стандарти, ніж визначені цією статтею, фінансування таких закладів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідного рівня на засадах співфінансування (50 відсотків – кошти місцевих бюджетів, 50 відсотків – кошти освітньої субвенції).
6. Профільна середня освіта передбачає набуття та вдосконалення знань, умінь і навичок критичного та системного мислення, підготовку до свідомого життєвого вибору і самореалізації, професійної діяльності та громадянської активності, забезпечення готовності до продовження навчання на наступному рівні освіти.
Профільна середня освіта передбачає два напрями: загальноосвітній та професійний.
Загальноосвітній напрям передбачає профільне навчання на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та поглибленого навчання окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб учнів та орієнтацію на продовження навчання на наступному рівні освіти.
Професійний напрям передбачає орієнтовану на ринок праці профільну освіту на основі поєднання змісту, визначеного стандартом повної загальної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів. Здобуття профільної середньої освіти професійних напрямів не обмежує право здобувача освіти на продовження навчання на наступному рівні освіти.
7. Здобуття профільної середньої освіти можливе шляхом навчання:
за загальноосвітніми напрямами – у закладах освіти, які забезпечують здобуття профільної середньої освіти; профільна освіта наукового (за освітніми галузями, предметами), мистецького, військового та спортивного спрямування забезпечується також мережею шкіл-інтернатів, ліцеїв-інтернатів, гімназій-інтернатів, військових ліцеїв, кадетських шкіл (корпусів), навчання в яких здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів. Для забезпечення профільної освіти можуть залучатися заклади вищої, професійної, позашкільної освіти, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та інші заклади освіти;
за професійними напрямами – в закладах професійної освіти, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти, зміст якої визначено стандартом освіти, з професійною підготовкою (за професіями, спеціальностями).
Мінімальна кількість учнів у закладі профільної середньої освіти комунальної форми власності складає:
для однопрофільного ліцею - 75 учнів на однієї паралелі;
для багатопрофільного ліцею - 100 учнів на однієї паралелі.
Якщо засновником закладу профільної середньої освіти комунальної форми власності встановлені нижчі нормативи – стандарти, ніж визначені цією статтею, фінансування таких закладів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідного рівня на засадах співфінансування (50 відсотків – кошти місцевих бюджетів, 50 відсотків – кошти освітньої субвенції).
Стаття 12. Позашкільна освіта
1. Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей і талантів дітей та молоді в сфері освіти, науки, культури, спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для подальшої самореалізації та/або професійної діяльності. Заклади позашкільної освіти забезпечують навчання, виховання, розвиток та соціалізацію особистості, розвиток здібностей і талантів дітей та молоді, здобуття ними первинних професійних навичок і вмінь, необхідних для подальшої самореалізації та професійної діяльності.
2. Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти. Компетентності, набуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.
3. Здобуття позашкільної освіти забезпечується позашкільними закладами освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, загальноосвітніми навчальними закладами, дитячими мистецькими і спортивними школами, іншими закладами освіти, сім’єю, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.
4. Державні позашкільні заклади освіти створюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти створюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними і фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.
5. Засновники позашкільних закладів освіти безоплатно або на пільгових умовах можуть надавати у користування таким закладам спортивні, культурні, оздоровчі та інші об’єкти.
6. Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти державного та/або місцевих бюджетів, батьків, законних представників, з інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 13. Професійна (професійно-технічна) освіта
1. Професійна (професійно-технічна) освіта спрямована на формування та розвиток професійних і загальних знань, умінь та навичок, інших компетентностей, необхідних для трудової діяльності за певною професією (групою професій) чи спеціальністю, що завершується здобуттям певної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти або базової середньої освіти. Здобуття професійної (професійно-технічної) освіти на основі базової середньої освіти відбувається з одночасним здобуттям повної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
3. Заклади професійної освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.
У системі професійної освіти можуть функціонувати заклади вищої освіти, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та інші заклади освіти.
4. Професійна (професійно-технічна) освіта включає:
первинну професійну освіту;
базову професійну освіту;
спеціалізовану професійну освіту.
5. Особа, яка здобула певну кваліфікацію професійної (професійно-технічної) освіти, може продовжити навчання на наступних рівнях освіти, у тому числі за скороченою програмою підготовки, у випадках та в порядку, визначених законодавством.
Стаття 14. Вища освіта та наукова діяльність
1. Вища освіта спрямована на здобуття високого рівня загальних, професійних (мистецьких виконавських) та наукових компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань, що завершується здобуттям відповідної освітньої та/або професійної кваліфікації.
2. Порядок, умови, форми та особливості здобуття вищої освіти визначаються спеціальним законом.
3. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти мистецького спрямування – також мистецька діяльність) є невід’ємною складовою їх освітньої діяльності. Провадження закладами вищої освіти наукової діяльності є обов’язковим і здійснюється відповідно до спеціальних законів.
Стаття 15. Післядипломна освіта
1. Післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійної (професійно-технічної) освіти (професії) та практичного досвіду.
2. Післядипломна освіта включає:
спеціалізацію - профільна спеціалізована підготовка з метою набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, що мають особливості в межах спеціальності;
перепідготовку - професійне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку;
підвищення кваліфікації - підвищення рівня готовності особи до виконання її професійних завдань та обов’язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань;
стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної професійної діяльності або галузі знань.
3. Форми післядипломної освіти:
професійне навчання працівників робітничим професіям;
асистентура-стажування;
інтернатура;
лікарська резидентура;
клінічна ординатура тощо.
4. Професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у закладах професійної освіти, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, - перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у закладах вищої освіти.
5. Асистентура-стажування проводиться в університетах, академіях, інститутах і є основною формою підготовки науково-педагогічних працівників мистецького спрямування, мистецьких виконавських кадрів.
6. Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.
7. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
8. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.
9. Особа, яка успішно пройшла навчання за програмою післядипломної освіти, отримує відповідний документ, зразок якого затверджується засновником (засновниками) закладу освіти або уповноваженим ним (ними) органом.
10. Післядипломна освіта здобувається в закладах післядипломної освіти або відповідних структурних підрозділах закладів вищої, професійної освіти, наукових установ у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Стаття 16. Освіта дорослих як складова навчання впродовж життя
1. Освіта дорослих передбачає навчання осіб, які мають повну загальну середню освіту або перервали її здобуття, з метою особистісного розвитку та професійного зростання через набуття нових компетентностей, їх оновлення та розвиток.
Стаття 17. Освіта осіб з особливими освітніми потребами
1. Держава створює умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на усіх її рівнях з урахуванням їх індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів.
2. Професійна підготовка або перепідготовка осіб з особливими освітніми потребами здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності.
3. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні індивідуальні можливості.
4. Особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, у тому числі шляхом створення належного кадрового, матеріально-технічного забезпечення та забезпечення доцільного пристосування, що враховує індивідуальні потреби таких осіб.
5. Виконання вимог стандартів у сфері дошкільної освіти та освітньої програми середньої освіти стосовно осіб з особливим освітніми потребами забезпечується з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей та в тій формі, яка для кожної особи є найбільш адекватною та оптимальною.
Стаття 18. Інтеграція осіб з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір та інклюзивне навчання
1. Заклади освіти можуть створювати у своєму складі структурні підрозділи, спеціальні та інклюзивні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами.
2. Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами та класами для навчання осіб з особливими освітніми потребами створюють спеціальні умови для їх освітнього процесу.
3. Особи з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату та іншими порушеннями розвитку у закладах освіти забезпечуються додатковими засобами для навчання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
4. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до структурного підрозділу, групи та класу з інклюзивною формою навчання не може порушувати права інших осіб на ефективне навчання та засвоєння освітньої програми.
5. Утримання осіб з особливими освітніми потребами у спеціальних закладах освіти здійснюється за рахунок коштів освітньої субвенції, державного та місцевих бюджетів.
6. Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, переведення з одного типу закладу до іншого та їх відрахування проводиться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
7. Особам з особливими освітніми потребами надається корекційно-розвиткова, логопедична та психологічна допомога у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Стаття 19. Мистецька освіта
1. Мистецька освіта – особливий вид формальної освіти, суспільно організований компонент культури, спрямований на професійну художньо-творчу самореалізацію та отримання професій у різних видах мистецтва.
2. Основними завданнями мистецької освіти є:
а) виявлення та розвиток у здобувачів освіти мистецьких здібностей;
б) формування спеціальних здібностей, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій у процесі активної мистецької діяльності;
в) набуття здобувачем мистецької освіти комплексу професійних, у тому числі виконавських, компетентностей;
г) підготовка фахівців для галузі культури та мистецтва.
3. Мистецька освіта здобувається на таких рівнях:
а) початкова мистецька освіта:
здобувається в спеціалізованих мистецьких закладах освіти одночасно з початковою та/або базовою середньою освітою або в дитячих мистецьких школах;
полягає в набутті здобувачем компетентностей початкового рівня в обраному виді мистецтва;
б) профільна мистецька освіта:
здобувається в спеціалізованих мистецьких школах-інтернатах одночасно з повною загальною середньою освітою на основі початкової мистецької освіти;
орієнтована на продовження навчання на наступному рівні мистецької освіти;
в) професійна мистецька освіта:
здобувається в закладах професійної мистецької освіти на основі базової середньої освіти та початкової мистецької освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти або на основі повної загальної середньої освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей, необхідних для трудової діяльності за певною мистецькою спеціальністю, що завершується здобуттям освітньої кваліфікації молодшого спеціаліста та професійної кваліфікації;
г) початковий рівень (короткий цикл) вищої мистецької освіти:
здобувається на основі повної загальної середньої освіти або професійної мистецької освіти у закладах вищої освіти мистецького спрямування;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня молодшого бакалавра;
г) перший рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі повної загальної середньої освіти або професійної мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня бакалавра;
д) другий рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі першого рівня вищої мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва ступеня магістра;
е) третій рівень вищої мистецької освіти:
здобувається на основі другого рівня вищої мистецької освіти;
полягає в набутті здобувачем професійних компетентностей в обраному виді мистецтва на рівні доктора мистецтв, який відповідає ступеню доктора філософії;
передбачає оволодіння методологією творчої та творчо-педагогічної діяльності, здійснення самостійного мистецького проекту, здобуття практичних навичок продукування нових ідей і розв’язання теоретичних та практичних проблем.
Розділ ІІІ
ЗАКЛАДИ ОСВІТИ
Стаття 20. Статус закладів освіти
1. Організаційно-правову форму та тип закладу освіти визначає засновник згідно із законодавством.
2. Заклади освіти усіх форм власності мають рівні права і обов’язки у провадженні своєї діяльності.
3. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками.
Стаття 21. Автономія закладу освіти
1. Держава гарантує академічну, організаційну, кадрову та фінансову автономію закладів освіти.
2. Обсяг автономії закладів освіти визначається спеціальними законами.
Стаття 22. Управління закладом освіти
1. Порядок управління закладами освіти визначається законодавством та установчими документами.
2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами України та установчими документами закладу, здійснюють:
засновник;
керівник закладу;
колегіальний орган управління закладу освіти;
колегіальний орган громадського самоврядування.
Стаття 23. Повноваження засновника закладу освіти
1. Повноваження засновника (засновників) щодо управління закладом освіти визначаються цим та іншими законами України, установчими документами закладу.
2. Засновник (засновники) закладу освіти або уповноважена ним (ними) особа:
засновує, реорганізує та ліквідовує заклад освіти у порядку, визначеному законодавством;
затверджує установчі документи закладу освіти, вносить до нього зміни або затверджує нову редакцію;
укладає контракт з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) за конкурсом у порядку, встановленому законодавством;
розриває контракт із керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством;
затверджу
|
Подробнее
|